Казковий відпочинок
У липні цього року ми з сестрою та доньками відпочивали у Верховині. Після довгих пошуків в Інтернет ми все-таки обрали садибу «Тайстра» для проживання і не пошкодували про це. Вельми вдячні господарям пані Олі та її чоловікові за теплий, щирий прийом та чудові умови проживання (і все це за досить прийнятною ціною!) Мальовничі краєвиди, якими оточена садиба, милували око, а чисте, п’янке гірське повітря додавало бадьорості.
Завдяки місцевому гіду Кобилюку Василю Олексійовичу, ми зійшли на Говерлу і тепер можемо пишатися собою, оскільки підкорили першу в житті вершину (сподіваємось, не останню!) Гірські краєвиди, що відкрились перед нами, - просто дивина і невимовна краса! Спуск виявився не тільки важким, а й екстремальним. Проте, наші зусилля не були марними, адже ми побачили, як з маленького потічка із кришталево прозорою і приємною на смак водою, починається річка Прут, що бурхливим, гучним водоспадом спускається по скелях серед гір до самого низу. Вся ця мандрівка супроводжувалася легендами, цікавими історичними, географічними фактами та гуцульськими оповідками у виконанні нашого неперевершеного гіда пана Василя (за що ми надзвичайно йому вдячні!)
Наступного дня ми вирушили на полонину, де на власні очі бачили, як у гуцульській колибі готується сир, бринза, а також газда Андрій зварив для нас справжній гуцульський бануш, який ми смакували, сидячи за столом серед гір на полонині (романтика!) Ще ми піднімались на вершину гори Ротило, бачили комори Довбуша, а на завершення пан Василь привів нас на чорничну галявину, де ми досхочу наїлись ягід.
У Верховині ми відвідали музей-садибу фільму «Тіні забутих предків», де екскурсовод пані Галина дуже захопливо розповіла історію самої садиби та про зйомки кінокартини.
Ще одне місце, у якому варто побувати, - музей народних інструментів Романа Кумлика. Це людина-оркестр, людина-свято! Він не просто вміє грати на кожному своєму інструменті, а ще й розповідає історію їх виникнення, супроводжуючи це дотепними байками, анекдотами тощо. Година веселої екскурсії минула наче 5 хвилин.
Стосовно харчування. Щоб не обтяжувати пані Ольгу, ми вирішили харчуватись самостійно. Готувати власноруч не хотілось, оскільки ми ж на відпочинку! Закладів харчування у Верховині, нажаль, обмаль. Колиба «Водограй Карпат» неприємно вразила несмачними наїдками, ресторан «Україночка» відзначився непрофесійним обслуговуванням, а у садибі «Повниця» нас взагалі проігнорували, не відчинивши дверей у котрі ми дзвонили кілька разів.
А ось ресторан «Світлиця», що знаходиться у центрі селища, нас порадував як гостинністю й привітністю, так і смачними стравами. Ціни там досить прийнятні: за комплексний обід на 4-х осіб ми платили в середньому 140 грн. До речі, офіціанткам Лесі та Любі окремо дякуємо за обслуговування!
Наступного року плануємо знову завітати до колиски гуцульщини Верховини!
Ліза, Віка – Київ
Люда, Іра – Полтава