Від чорного до білого

19 октября 2021 Время поездки: с 18 октября 2021 по 20 октября 2021
Репутация: +335
Добавить в друзья
Написать письмо

Скільки разів я відкладав це на завтра, на наступні вихідні, до  відпустки. Скільки разів шукав привід відкласти, а може не відкласти. І ось у справах потрапили люди,  і  поки люди працювали, а мені не «виділили» людину, щоб поїла мене кавою і розповідала місцеві «байки», а точніше я сам відмовився від такого, точніше враховуючи  що я люблю коштувати місцеву кухню, попросив людину щодо на обід  (в кафе) «пісний  борщ» та «гарбузову кашу» (але про все попорядку). Бо як кажуть «зійшлися зорі», і в моїх руках настав той час коли була вільна година і я вирішив подивитись містечко.

Але спочатку...

...кому не цікаво може сам по гуглити чи просто впізнати, шо то за арт-об’єкт, і не читати про походеньки навколо нього. 


Ну да звісно ми у справах у Білопіллі (це для тих хто впізнав об’єкт чи загуглив). Маленьке тихе провінційне містечко згідно одного виразу з «Білого сонця пустелі» «Хорошая жена, хороший дом – что ещё надо человеку, чтобы встретить старость?!» (да і вартість житла не лякає будинок на 350 квадратів у два поверхи плюс клаптик землі у 0,3 га можливо придбати в районі 15-20 тис. $). Але то не тема цього  допису...

Ну ось все «люди запряженні, коні п’яні» (с) чи навпаки. Так всі при роботі, один я ледацюга. І ось є ця година і пішов пройтися містом, точніше центром, бо якщо у місцевих почути «пішов у город», це значить що людина пішла в центральну частину міста. Так і я потопав. Благо пішої ходьби було  5 хв.

Ну і звісно це то містечко де  пройшло декілька дитячих років Малевича, да і не  просто пройшли...  

...а скоріш за все дві відомі українські постаті  мабуть разом ходили на ту невеличку  річеньку що  зветься Вир, не  тільки літом купатися, а й кататися на кригоході на весні (ті  хто виріс у невеликих  містечках чи приїжджав до  бабці на канікули розуміють про що я), так я кажу про Малевича і Олександра Олеся, бо ці  люди не тільки  однолітки (різниця у віці всього нічого десь три місяці), вони і жили поруч на відстані 100 метрів будинки були їх (ось тут я не  розумію місцеву  владу, особливо теперішню, де мер не тількі історик за фахом, але й як кажуть у нього захоплення це краєзнавство, даже приміщення колишньої мерії, частина стіни по «пішоходці» викладена з цеглин різних часів... 

...а внутрішні стіни в фотографіях старих часі  але на жаль я туди не попав, бо там  йшов ремонт, так як будівлю передали пенсійному фонду, а сама мерія «переїхала» у будівлю колишньої РДА, як ніяк пройшла децентралізація, і укрупнення районів). Якщо на будинку якій стоїть на місці колишнього будинку О. Олеся є меморіальна табличка, то там де жив Малевич нема нічого (це  мабуть фатум щодо Малевича, не в Бурині не в Конотопі немає табличок і вказівників щодо Малевича, і якщо  людина нічого не знає навряд чи знайде вона ті місця). І такі да на тому фото всі вже зрозуміли що то «Білий  хрест на сірому  фоні». Ну все з Малевичем покінчено.

Тепер підемо по тім памятка що є ще памятками з радянськіх часів. 

А місцеві просто кажуть «старий парк»...

Вид з такзваного "оглядового майданчика"


...де для багатьох є улюбленим місцем, особливо у поціновувачів краєвидів. Ну і поставили місце по типу для «закоханих». 

Але як же не  увіковічити себе, і не  тільки того хто дав грошики на ту лавку а й просто когось з місцевих  аборигенів, які такеж і зі творили з сакурами і з двох десятків дерев залишилось тільки «парочка», а  яка б могла бути краса весною.

Ось і церквушка...

...в лавці якої починав свій шлях майбутній геній, якщо приміщення церковної лавки ще тіх  часів, то храм збудований на початку 90-х на людські гроші, взагалі на мій   погляд  українці це «воцерклені люди», скільки храмів збудували за власні кошти і не важливо як вони здобуті, колись мабуть до реальних подій прибуть і легенди і в тому ж Білопіллі є храм збудований однією людиною, точніше на її кошти, але то теж інша історія. А ось і камінь на якому колись було написано що храм побудований  на місці зруйнованого радянською владою (це гарний приклад тому яке все було «гарне» в радянські часи, я зараз тільки про якість виробу з 1990 року, той камінь на якому нічого вже не видно).

А далі йде, я б назвав це  пантеоном. Спочатку йде Стела присвячена тім хто боровся з «мирним атомом»... 

...потім Пам’ятник загиблим у нинішній війні... 

...а чуть подалі в глибину пам’ятник «Жертвам голодомору». 

А далі вже ті маленькі архітектурні форми (що  більше всього окрім їжі  мене приваблює в мандрах). Ось козак місцеві звуть «Хомою» або «Хомою невмирущим» там  різні є байкі, якщо всі переказувати треба книжку видавати.

Він рядом з Аркою під  якою за народними переказами закопана ікона Божої Матері, не знаю тільки якої, яку хтось з місцевих у повоєнні радянські часи забрав зі зруйнованого храму, і тепер є легенда що під аркою, яка є копією тієї арки, яку побудували  в 1953 році (кажуть з цегли з храму) і зруйновною в 70-х роках, так кажуть як що стати під аркою і загадати бажання, Божа матір допоможе йому здійснитися.

А далі як я називаю «китайска пагода» або «китайська альтанка»:


Ближче не робив бо там працювали люди, які проводили ремонтні чи обновлювані роботи, все як завжди кошти освоюються в кінці  року, яка є «реплікою» тієї що  стояла у маєтку Куколів-Яснопольських в Куянівці, а на місці де зараз стоїть «альтанка», колись стояла домова церква все тіх же вельмишановних панів.

Ну і як же без Шевченка... 

На ім фото скінчуються бо телефон кричить «господарю, додому не дотянемо».

Ну що ж далі трішки тексту.

В Білопілля доїхати  проблем немає  хоч автотранспортом,  хоч потягом, у самому Центрі  автостанція  автобуси, йдуть  на Суми чи з  Сум, кожні  20-30 хв. Потягом  теж не  проблема до їхати  бо рядом м. Ворожба, і  якщо з Київа  їхати  то краще вставати у Ворожбі, бо там  зупиняються всі потяги (як ніяк  «вузлова станція» ще з радянських  часів»), на відміну від Білопілля  і доїхати  до Білоілля немає проблем  ходить автобус  №3  десь раз на півгодини,  або  взяти таксі  ну по «місцевим»  міркам не  дешево  вийде  десь 150 грн., бо візьмуть як за міжміській  проїзд. Місцеві  користуються або екологічним транспортом як кажуть «веліком» там км  4 десь  відстань по трасі, або  ті  хто живуть на кінці міста Ворожба, там  є мікрорайон «Климівка» який  в "притик" переходить в Білопілля, то  у них свій лайфхак, вони просто проходять 100 чи  200 м пішки до останнього  будинку Білопілля і  викликають таксі  і  це вже коштує  як по місту від 70 грн. А  є  такі що і економлять  5 чи 10 грн на поїздці в Суми, ті виходять  в  окреме  місце і «ловлять»  попутку чи автобус.


Тепер про їжу, про  те що писав  раніше. Так  ось  їжа недорога  вартість  першої страви» йде  від  23 грн. (це  я кажу про  місце де ми обідали). Я гортав меню, поки нам  несли  страви. Ну  звісно  що наше  спецзамовлення, було  приготовленно під  нас, і взяли з нас по «людські». Так ось мабуть кашою  (солодкою) з гарбуза  мабуть нікого  не здивую. А от Борщ  з консервою «Бички в томаті»  мабуть не всі їли, як на мене гарна страва. Той  як місцеві називають «пісний  борщ» бо готовиться з  рибою, можно готувати з річною  рибою, але важаючи що готувати  рибу не 2 хв, береться консерва, да і  борщ з рибою  я коштував на Одещині (ну тут питань не виникає), Закарпатті (там все залежить від населеного пункту де те блюдо  подають, у русинів то борщ, у угорців уха зі щукою) і в Черкаській області в Канівському районі, той борщ з в’яленими карасями ще Шевченко описував. Ось не розумію  місцевих чому б не попіарити  місто  «пісним борщем».

Ну так ось Борщ, каша, сік і кава з кренделями і пиріжками вийшло все  75 грн.

А так де попоїсти чи випити кави місць хватає, кава стартує від 8 грн за горнятко. Пиріжки  від 4,5 грн. Тому дена поїздка по їжі  вийде не  дорого.

Що подивитись окрім вище переліченого, ще музей О. Олеся (невелика кімната в приміщені бібліотеки на другому поверсі), рядом в метрах  200 у приміщенні  відділу освіти музей того, кого не раз згадують ті хто пішов на нелегкий шлях викладання. Так саме річ про Макаренка, бо і  ця  людина з цього міста. Ну  і звісно телевежа, як без неї  особливо ввечері коли вона у «червоних ліхтарях». Саме  Білопілля займе максимум години 3 часу. Тому краще об’єднувати з навколишнім світом у Ворожбі  подивитися залізничний  вокзал, бо скільки існує залізниця стільки  і той  вокзал, якщо не враховувати що з дерев’яного  перестроїли у кам’яний, але  все  зберегли.  У Шкуратівці  подивитись  «Мухопадове  диво» або по науковому - дендропарк. Чому  вартує  подивитись. Там є  рідкі рослини, такі як метасеквоя, чи  гінкго білоба.

Потім  проїхатись у село Рижівку, там є місця де кордон проходить прямо через  будинки. Там не викликає здивування, що наприклад  газ людина отримує з України, а електроенергію з РФ. Те що будинок в одній країні, а вбиральня в іншій, у мене не викликає подив бо  таке я бачив у Міловому. Але треба хто бажає таке побачити  треба поспішити, бо  в наступному році держава повинна передати частину території прикордонникам. Хто забажає подивитись навколишні місцини, краще  їхати з місцевим (не поскупитись на пальне і на бонус  для людини)бо  по перше  буде  гарний гід, і прикордонники  не так часто будуть  зупиняти, бо Білопільщина прикордонна зона. Саме Білопілля не  попадає  в 10 км зону, щоб постійно ходити з документами, а ось села і природа такі да підпадають. Тому краще брати паперові документи (бо гадаю поки не всі наряди  оснащені  приладами для зчитування, а їхати для перевірки в місто  це  тратити  час).


Ось так коротко можна подивитись багато і недорого.

Переведено автоматически с украинского языка. Посмотреть оригинал
Чтобы добавить или удалить фотографии в рассказе, перейдите в альбом этого рассказа
вид  з  так званого