СРСР?

Щось в назві таки є. Скільки раз вже переконувався, що на такі речі треба звертати увагу. Асоціація слів. В даному випадку - обман у всьому. Починаючи з самого терміну «готель». Ми з дружиною відпочивали у вересні цього року. Перший раз у Туреччині. Хто дуже шкодує за СРСР, можете трохи потратитись, й з‘їздити сюди, як в музей. Ви тут отримаєте в найкращому турецькому виконанні всі принади тодішнього сервісу. Підписуємось під всіма поганими відгуками відвідувачів цього шоу. Бо воно таки так і є.

Прибувши з літака на цю атракцію в 0.30 ночі, на «рецепції» не застали нікого. Після очікувань хвилин 20, з‘явився чорнявий туркіш хлопець, працівник готелю, у супроводі двох білявок слов‘янської зовнішності. Маю підозру, що такі ось представниці СНГ, котрі стали винуватцями наших очікувань, і пишуть хороші відзиви про такі «отелі».

Шоу почалось.


Ми бачили і відчули все те, що й інші відвідувачі, які залишили тут свої спогади. І розказувати можна багато. Але найбільше вражало одне й теж. Коли приїздили нові люди з сяючими обличчями, - на другий день вони тухли й повністю розчаровувались. Ну не подобається все ж таки росіянам жити в СРСР. І не вони, як очікувалось, а саме місцеві працівники створювали незабутню дуже колоритну атмосферу цього дійства. Й ніякими вимірювачами ні шумів, ні будь чим іншим передати тоті ефекти неможливо.

Будучи глядачами на сцені (є зараз такий жанр в театральному мистецтві), ми всеж-таки вирішили не занурюватись у високопрофесійну гру тутешніх акторів, і проводили свій час за межами даного театру. Уявляю скільки ми втратили, та краса Середземномор‘я таки взяла своє.

І як би не наші тривалі подорожі морем, горами й ін., ми могли б сильно послабнути.

...А в цьому театрі виявилась ще одна сцена... «готельний пляж». Наша психіка витримала там лише один день.

І незважаючи на всі здобутки в артистизмі працівників даного закладу (багато з них заслуговують «оскара»), ми все ж їм дуже вдячні. Бо вони зробили все, для того, щоб ми не перебували в ілюзії гостинності «готелю», і не засиджувались.

Чого лише вартують:

міміка й рвіння «виправити ситуацію» менеджера закладу («прідьош послє обєда» або «мы с мая просим и всє нєт»);

викладка працівниками кухні учорашніх тухлих харчів та й взагалі впровадження нових «світлих ідей» (як ото нарізання різними величинами й формами продуктів і розкладання в окремі тарелі, начебто окремі страви) в поняття «шведський стіл»;

а миття посуду, після якого вам гарантовано всіляки болячки типу стоматіту;

а штучно створювані черги за їдлом й постійна нестача чогось (виносилось, як з під прилавка й на невгамовні вимоги нужденних);

а високорівневий звуковий трафік чудової турецької мови, завжди і всюди (гучність не могли перевершити навіть мамочки з дітьми та відпочивальники напідпитку);

а прибирання номера (постійно було відчуття, що хтось побував, але нічого не зробив. Пригадалось ленінське: «Привид бродить по Європі, привид ...»

Тому приходилось всі цінні речі постійно носити з собою). (І все одно, якщо треба було поміняти рушники чи закінчилось мило, робилось це самотужки).

Хотілось би закінчити свій опус на позитиві.

Туреччина дуже гарна країна. Туризм розвивається. Очевидно, що влада й підприємці сильно вкладаються в цей процес. (Будуються нові дороги, тунелі й інша інфраструктура, створюються привабливі екскурс-тури). Нам є чому в них повчитися.


Чого лиш вартують краєвиди, гори і море.

Головне не попасти в поганий театр. ;)