Карантинна Каппадокія очима українського туриста. Частина 9

11 июля 2021 Время поездки: с 20 мая 2021 по 27 мая 2021
Репутация: +8073
Добавить в друзья
Написать письмо

Початок тут: Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5Частина 6, Частина 7, Частина 8.

Технічна частина з картами, посиланнями та коротким змістом всіх серій розташована тут

***

Наступна наша зупинка в долині Ihlara. Це кам'яний каньйон вулканічного походження, що розділив рівнину на два "береги". Його протяжність 14 кілометрів, глибина ж місцями досягає 150 метрів. По дну каньйону тече річка Melendiz.

Свого часу ці території облюбували для проживання візантійські монахи, які залишили по собі більше 100 церков (два десятки з них відкриті для відвідування). В одному з джерел згадується, що населення каньйону в ті стародавні часи досягало 60 тисяч чоловік.

Долина тягнеться від селища Ihlara до Selime. Між ними, на самому дні каньйону, розташоване село Belisirma. Вхід в долину платний (ціну не знаю, бо вона включена у вартість екскурсії).

Всі організовані групи привозять на другу ділянку ущелини Ihlara, яка максимально обладнана та впорядкована. Тож спускаємось та роздивляємось.

Праворуч від сходів розташована Agaçalti Kilisesi. Головний вхід до церкви колись знаходився під землею (зараз він не доступний). Нинішній прохід йде через апсиду храму, яка вважається 2-м поверхом. Фрески зображують сцену вкидання пророка Даниїла в лев'ячу лігву (через це церква має другу назву в його честь). 

А от у лівій частині храму в очі кидається розпис, що присвячений візиту трьох мудрих царів. Чомусь вони тримають у руках бубни, а не подарунки, до того ж їхній одяг виходить за межі іконографічних критеріїв.

На жаль, це була перша та остання церква, яку ми відвідали в долині Іхлара. Хоча, навіть за маршрутом нашого руху, їх було з десяток. Що ж, груповий тур має як свої переваги, так і свої недоліки.

Гуляємо. Все навкруги має заворожуючий соковито-зелений колір. Поряд журчить річка Мелендіз, несучи свої води до солоного озера Туз. Пташки співають. Який же це контраст з підземним містом, з якого ми вилізли всього кільканадцять хвилин тому!

А якщо задерти голову та придивитися, то буквально скрізь можна розгледіти залишки старих скельних поселень.

Перший привал. Згадую своє туристичне минуле з груповими автобусними турами, де часу на відпочинок зазвичай не передбачалось, а темп екскурсій нагадував жвавий галоп божевільної коняки )) Тут же все без поспіху, спокійно та розмірено. Цікаво, це прерогатива турецького відпочинку чи англомовної групи?

Відпочинок тут можливий як на суші, так і на воді:

Ви чиїх будете, пані та панове? ))

Уважний слухач:

У Бушри всі пернаті на стежці прикормлені та дресовані:

Гуляємо далі:

Цікаве дерево, яке має на собі зелені і червоні листочки. Гугл його упізнає (щоправда не дуже впевнено) як Prunus serotina, або чорну вишню.

Фінішуємо. Так повільно і розмірено ми пройшли свою ділянку довжиною в 3,75 км.

На плановий обід, що включений в ціну туру (тільки напої оплачуються окремо), влаштовуємось під пильним наглядом місцевих котів ))

В асортименті суп та друга страва на вибір (м’ясна або рибна).

За столом відбувається цікава розмова (ну, як розмова, я переважно кліпаю очима, бо поліглот же ж!). Бушра цікавиться у американця з венесуелкою, як загалом Туреччина сприймається з іншого континенту. На що отримує емоційну промову про те, що потрібно припинити презентувати свою країну як бідну та нещасну. Треба показувати те, що вразить чи зачепить інших. От змогли ж, для прикладу, зачарувати світ історією про велике кохання Сулеймана.

На цих словах вся група синхронно розвертається до мене. Ооооо, так його ж дружина була українкою! Енергійно киваю. Так, так, Роксолана наша! ))

Що ж, я, звісно, зустрічала різні асоціації з Україною. Але щоб отак, через призму любові Сулеймана з Роксоланою... Які ж цікаві звиви має наше сприйняття навколишнього світу!

Їдемо далі.

Selime Monastery або Скельний монастир Селіме. Вхід платний, але ціну також не підкажу, бо вона включена у вартість екскурсії.

Достеменно історія цієї побудови і досі невідома. Орієнтовно, споруда, що датується 8-м століттям, проіснувала за своїм прямим призначенням до 11-го століття. Далі використовувалась як караван-сарай – притулок для мандрівників і торговців, що їхали Шовковим шляхом. На жаль, була остаточно занедбана після 16-го століття.

Місцеві історики заперечують поширену у регіоні думку, що монастир був центром релігійного навчання та провів першу в Каппадокії християнську месу. Дослідники схиляються до думки, що тут жила поважна та заможна сім’я візантійських християн, що використовувала Селіме в якості особистої резиденції.

Краєвиди:

Через дорогу від монастиря розташований Ali Pasa türbesi або Мавзолей Алі Паші. Тут похована вся родина Алі Паші – глави Аксарая, убитого монголами. Гробниця зведена в 13-му столітті в характерному для анатолійських сельджуків стилі. 

Високий коридор є частиною караванного шляху. Саме через нього верблюдів проводили у внутрішній дворик Селіме.

Стародавня кухня та місцеві мешканці ))

Приміщення кухні має форму піраміди і великий димохід по центру стелі. Виїмки в підлозі – це тандирові ями (печі), на яких готували їжу. Симетричний ряд ніш – це стародавні полички та стелажі. 

Види, що відкриваються з "вікон" кухні:

Переходимо до великої кімнати, що позначена написом "Монастир". Хоча сучасні історики схиляються до більш світського призначення цієї побудови, що має дворівневий дизайн. В альковах, імовірно, знаходились лавки для сидіння та сну.

Поряд розташоване ще одне приміщення, яке використовувалось для урочистих трапез. Чорна кіптява на стінах та стелі, то результат паління багаття прямо в скельній кімнаті.

Місцевий собор вважається одним з найбільших в Каппадокії. Датується початком 900-х років. Фрески 10-11 століть майже не вціліли (дим та вандали зробили свою чорну справу).

Дивлячись на Бушру, яка легко пострибала сходами на самісінький верх, синхронно з турчанкою шепочемо – я туди не полізу! Переглядаємось. Зітхаємо. І так само синхронно дряпаємось нагору ))

Тут розташовані приміщення для відпочинку і сну, невеличка капличка та кімната з зображенням двох істот, що наразі ідентифіковані як птахи.

Трохи тутешніх замальовок та мешканців ))

Після спуску з монастиря нас запросили на дегустацію у "Винний дім". Турки не пили, американець жваво розпитував винарів про особливості тутешнього виробництва, і тільки ми з іспанцями швидесенько зметикували на трьох ))

Їдемо далі. Пам’ятаєте Голубину долину? Так, ми приїхали на той самий оглядовий майданчик з панорамними видами на Учхісар та околиці.

Є час позаглядати до сувенірної крамнички:

Повертаємось в Гьореме. Все, наш тур завершено. В готелі радують новиною, що завтра зранку буде чергова спроба запхати нас в повітряні кулі та злетіти. До слова, Бушра, яка має африканське коріння, обіцяла задіяти всі можливі магічні ритуали та наворожити нам завтра гарну погоду. Що ж, на те і уповаємо ))

Чтобы добавить или удалить фотографии в рассказе, перейдите в альбом этого рассказа
Долина Ihlara
Ağaçaltı Kilisesi. Класичний сюжет візиту трьох мудрих царів. Але чомусь вони тримають у руках бубни, а не подарунки, до того ж їхній одяг виходить за межі іконографічних критеріїв.
Долина Ihlara
Долина Ihlara
Долина Ihlara
Долина Ihlara
Долина Ihlara
Долина Ihlara
Місцеві зустрічають гостей :))
Уважний слухач
Дресованих гусей я ще не бачила ))
Долина Ihlara
Долина Ihlara
Prunus serotina або чорна вишня (але це не точно)
Плановий обід
Скельний монастир Селіме
Скельний монастир Селіме
Скельний монастир Селіме
Місцеві відпочивають ))
Скельний монастир Селіме
Скельний монастир Селіме
Скельний монастир Селіме
Майже знищені фрески собору
Скельний монастир Селіме
Скельний монастир Селіме
Місцеві мешканці
Дегустаційний зал винного дому
Оглядовий майданчик над Голубиною долиною
Оглядовий майданчик над Голубиною долиною
Місцева крамничка
Місцева крамничка
За чудові дні! І ті, що минули, і ті, що попереду :))