Балтійська осінь. Частина 1. Латвія
При плануванні поїздки спочатку розрахував на 3 ночі (2,5 дні) в Латвії і 5 ночей (4 дні) в Естонії, але через зміни розкладу рейсу Wizzair (перенесення часу вильоту з 11:25 на 22:30) довелося вилетіти о 15:15 іншою авіакомпанією (AirBaltic). Щодо AirBaltic – вартість у порівнянні з Wizzair завищена. Сервіс приблизно такий самий. Летіли лайнером марки "de Havilland" (приблизно на 50 пасажирів), дуже тісно і дуже шумно, особливість конструкції крила цього полягає в тому, що на всіх місцях за крилом буде дуже обмежений вид. В аеропорту Риги сіли з 10-хвилинним запізненням. Кордон пройшли без проблем, прикордонники запитали лише про мету поїздки (туризм), жодних документальних підтверджень не просили.
Одразу після виходу з терміналу аеропорту починаю шукати зупинку автобуса №22, що йде в центр міста та «R-kiosk», в якому можна купити квитки на нього. Кіоск знаходжу (він просто навпроти зупинки) – маленький торгівельний павільйон, де крім квитків на міський транспорт, напоїв та снеків, продаються також вельми шикарні і недешеві букети квітів (близько €20). Вартість квитка на одну поїздку складає €1,15. Автобуси ходять з інтервалами приблизно 20 хвилин. Спочатку їдемо полями, потім починається приміська зона. Околиці міста починаються, не як ми звикли, з масивів новобудов, а з старих 2-3 поверхових будинків першої половини ХХ ст., місцями навіть дерев’яних, нові будинки також є, але з іншого боку міста.
Зупинки у автобуса часті, людей входить/виходить багато, всі валідують абонементні проїздні, разових квитків, як у нас, немає ні в кого. А ось вже й набережна Даугави, по старовинному мосту автобус переїзжає на інший берег (до речі, обидва береги Даугави – рівнинні), виходимо на другій зупинці (біля цетрального залізничного вокзалу), але з боку центрального ринку. Далі по сучасному, але пустинному і трохи лячному підземному переходу (до речі, зовсім не пристосованому для транспортування багажу на коліщатах) – закинуті порожні магазини, підозрілі компанії, добираємося до готелю.
Готель Ria Irina Hotel, впринципі, нормально (106 євро/3 ночі/твін), сніданок добрий, до історичного центру хвилин 15 пішки. Єдина проблема – шумно, вікна виходять на жваве перехрестя. Просто перед готелем зупинка міських автобусів та тролейбусів. Після заселення, відвідуємо торгівельний центр Origo (що примикає до вокзалу) та дорогий універмаг Stockman (фінська мережа, все дуже дорого, покупців немає зовсім). В історичний центр йти вже запізно.
Готель у Ризі
На другий день після сніданку вирушаємо в історичний центр. По нашій вулиці Mekela iela за кілька будинків розташована будівля Цирку. Дуже скромних розмірів, купол з вулиці майже не видно, будівля цирку не стоїть окремо, а вбудована в квартал. Що здивувало – на кожному кроці пункти обміну валют, ломбарди та зали ігрових автоматів (майже як у нас). Повертаємо на вулицю Krisjanis Baron, тут знайомимося з першою ризькою, як на мене, цікавинкою – ризьким трамваєм. Як відомо, в Ризі існує машинобудівний завод, що виготовляє рухомий склад трамваїв та електричних приміських поїздів (останні експлуатувалися по всьому колишньому СРСР). А от з трамваями не все так просто: по Ризі курсують трамваї місцевого виробництва, різних років та різних модифікацій, але всі вони мають колоритну місцеву особливість – у них в якості струмоприймача використовується не розкладний пантограф, а тролейбусна штанга! Звичайно, з мотузкою.
Ризький трамвай
Ніде більше в Європі я подібних трамваїв не бачив. Тут вже починається старовинний центр, будинки кінця 19 – початку 20 ст. Зокрема, зліва промайнула будівля музичної академії (консерваторії). Одразу за нею розпочинається парк Bastejkalna Park, що перетинає невеличка довга водойма, яка називається Міським каналом. Каналом повільно пропливають моторні та весельні човни. Між парком та Старою Ригою побудовано Ризьку Оперу (дуже монументальну будівлю).
Латвійська Опера
А через дорогу вже середньовічний центр, пішохідна зона, вкрита бруківкою. Багато бутіків, недешевих готелів, магазинчиків мережі Narvesen (вода, снеки, солодощі, сувеніри, все для туристів і недешево). Ранок неділі, багато чого ще зачинено. Звернуло увагу велика кількість парфумерних магазинів Dzintars та магазинів Rigа Balzams з продажу алкоголю з різних країн (справжній лікери «Rigа Balzams» у глиняній тарі різної ємності займають дуже скромне місце). Нарешті доходимо до Собору Святого Петра, знаменитого своїм оглядовим майданчиком на вежі.
В Соборі саме проходить ранкове богослужіння (зал, де проходить служба, відокремлено скляними розсувними дверима). Вхід вільний, але служитель собору зауважує, що виходити до кінця служби не можна (закінчиться через півтори години). Вирішуємо йти на вежу. Це можна зробити: пішки по спіралеподібних сходах або на ліфті. В обох випадках ціна відвідання 9 євро. У фойє перед ліфтом (якщо це місце так назвати) звернула на себе увага виставка, присвячена 30-річчю акції «Балтійський шлях» (влітку 1989 року під час національного підйому жителі Литви, Латвії та Естонії створили живий ланцюг від Вільнюса до Талліна – це понад 600 км). За декілька хвилин ліфт підіймає нас на висоту 72 м, де знаходиться оглядовий майданчик (загальна висота собору зі шпилем – 124 м). Звідси – вся Рига як на долоні, видно аж до масивів новобудов на сході міста. А історичний центр просто під нами здається на відстані витягнутої руки.
На протилежному боці Даугави – так званий район «Сіті», домінантою якого є сучасна 92-метрова будівля «Сведбанку» у формі айсбергу. Лівий та правий береги міста з’єднують 5 мостів. Найвідоміші з них – Кам’яний міст (побудовано у 1957 році, називається так через те, що ліхтарі на мосту побудовані на високих гранітних торшерах та з мосту на набережну побудовані також гранітні сходи) та Вантовий міст (побудовано у 1979 році, спочатку називався «Київський міст», оскільки його проект було розроблено у київському інституті «Укршляхпроект», конструкція цього мосту дуже схожа на конструкцію Північного мосту в Києві).
Одразу за Вантовим мостом (він останній в місті з боку моря) знаходиться Ризький морський порт, де саме в цей час швартувався пасажирсько-вантажний морський паром (ймовірно зі Стокгольму). Праворуч – район вокзалів (залізничного та автобусного), за якими одразу центральний міський ринок, а ще далі 20-поверхова будівля Академії наук Латвії, побудована у стилі «соцреалізм» (1958 рік) з неодмінним шпилем, але вже, зрозуміло, без зірки. Наступний об’єкт відвідання – Будинок (Кам’яниця) Чорноголових. Він знаходиться на Ратушній площі (навпроти мерії Риги) і являє собою кам’яну споруду з двома під’їздами.
Будинок Братства (Ордену) Чорноголових
Ратуша (діюча мерія)
Будинок Чорноголових – будинок гільдії купців, переважно німецького походження, що в Середні віки займались постачанням в Ригу товарів з усього світу. Покроводителем гільдії вважається Св. Маврикій, виходець з Африки, темношкірий. Саме зображення його голови і було символом гільдії. Будинок гільдії було побудовано у 14 ст., під час Другої світової війни зруйновано, відновлено за описами, фото та кресленнями у 1996 році. В теперішній час у Будинку Чорноголови міститься виставка предметів середньовіччя, часів існування Гільдії, всі приміщення будівлі декоровані у стилі Середніх віків. Вхід 6 євро, на вхід черги туристів, не заходили.
Просто з площі, повз будинок Ризького технічного університету – сувора споруда бежевого кольору, побудована орієнтовно в 1940-1950 років, без жодних елементів декору.
Ризька Політехніка
Виходимо на набережну. Будівлі вздовж набережної різного віку, від середини 19 ст. до сучасних. Але побудовані продумано, без вульгарності, із збереженням висоти.
Старовина і сучасність
«Раптом» із міжбудівленого простору промайнув Домський собор, на мій погляд, одна з найкрасивіших будівель міста.
Відвідати можливості не було, оскільки за словами службовиці у соборі також проводиться богослужіння і зайти можна буде тільки за 2 години. Одразу за собором розташована Домська площа із (майже традиційними для Риги) будинками різних стилів.
Блукаючи далі вуличками Старого міста (повз архітектурний ансамбль «Три Брати» – 14-17 ст.)...
"Три Брати". Різниця між старшим і молодшим – понад 200 років
...виходимо на пл. Pils (Замкову площу) до маловідомого в туристичних колах Ризького замку.
Ризький Замок
Частину замку займає Ризький краєзнавчий музей, а частину – резиденція президента Латвії.
Резиденція президента Латвії
Трохи перепочивши у маленькому сквері навпроти, вирушаємо до «музею модерну під відкритим небом» – на вулицю Альберта. Шлях спочатку проходить по вулиці Kr. Valdemara повз Латвійський національний театр (досить скромний на вигляд – Латвійська національна опера виглядає значно масштабніше)...
Латвійський Національний Театр
...Академії мистецтв Латвії...
Академія Мистецтв
...та Латвійського державного художнього музею.
Після повороту на вулицю Єлизавети (Elizabets iela) починаються сучасні бізнес-центри та посольства іноземних країн (перші вже мало гармонують зі старовиною – видно, що це вже не історичний центр, а в центрі цього дотримуються дуже педантично). Ось нарешті і вулиця Альберта, коментувати тут важко, треба просто дивитися:
Трохи перепочивши на лавочках (їх ймовірно завбачливо встановили для туристів-фотографів), повертаємося до центру міста по вулиці Dzirnavu (паралельна вулиці Elizabets). Міський архітектурний колорит доповнюють дерев’яні будинки (житлові!) та комбіновані дерев’яно-кам’яні. На вул. Dzirnavu як ніде в інших частинах міста, скупчення алкогольних магазинів та ресторанів етнічної кухні (грузинська, вірменська, узбецька). Українська не представлена :-(. Наша наступна мета – великий торгівельний центр Galleria Riga, на останньому поверсі якого в кафе латвійської кухні і обідаємо. Здивувала наявність у латвійській кухні дерунів (думав, це суто українська страва), а от широко розрекламовані місцеві «цепеліни» не вразили… Трохи пошопилися.
Далі повертаємо з вулиці Єлизавети на вже згадано на початку розповіді вул. Крістіана Барона, а потім і на нашу вулицю Merkela iela (дослівно перекладається як «вулиця морської зірки», можливо насправді перекладається якось інакше, як якась ідіома). Після короткого перепочинку в готелі плануємо відвідати ще один цікавий об’єкт Риги, на мою думку, вельми контраверсійний. Мова йде про центральний міський ринок Риги. Знаходиться за залізничним вокзалом, являє собою п’ять великих стаціонарних ангарів та безліч маленьких палаток та павільйонів на прилеглій території. Враження, відверто, негативні. Можливо, тому що прийшли туди надто пізно (було близько 16:00) – продавці вже починали зачинятися. Культура обслуговування на дуже низькому рівні, продавці дуже нав’язливі, багато з них нетверезі, спілкуються між собою (російською) з використанням ненормативної лексики. Але при цьому ціни на рівні H&M, але якість суттєво нижче :-(.
Наступного дня після сніданку вирушаємо до Юрмали. Електрички з центрального вокзалу відправляються щогодини, тривалість поїздки 30 хвилин, вартість квитків 1,05 євро туди і 1,40 євро назад (на рейси в ранкові години застосовується якась знижка). Центральний вокзал Риги справив дуже гнітюче враження – багато п’яних, безпритульних, жебраків, інших підозрілих осіб :-(.
Єдиний позитив на вокзалі, що запам'ятався – це міні-копія ризького годинника "Laima" (з латвійськоїперекладається як "щастя"):
Виходимо в Юрмалі на станції Majori (станції Юрмала як такої немає, в центрі міста розташовані станції Majori та Dzintari. Майже одраз від станції починається центральний пішохідний променад, вулиця Jomas. Навколишню архітектуру можна поділити на три частини: дерев’яні курортні будинки дачного вигляду, зараз здебільшого порожні (середина осені – вже не сезон)...
...кам’яні 2-, 3-поверхові будинки (скоріше всього, житлові і багатоквартирні)...
...побудовані в першій половині ХХ ст. з магазинами сувенірів та одягу на перших поверхах, сучасні 2-, 3-поверхові будинки (деякі збудовані під старовину, деякі – ні), частина з них являє собою міні-готелі.
Приблизно у 200 м від станції є невеликий торгівельний центр Korso із супермаркетом (довжина вулиці Jomas складає близько 1,3 км), більше супермаркетів не бачили, лише кафе та ресторани, є також невеличкий ринок, переважно сувенірний. Приблизно в середині вулиці розташований великий 4-зірковий Hotel Jurmala SPA, великих стаціонарних готелів 1960-1980-х років не видно.
Jomas закінчується у центральном парку Dzintari, де разташована візитна картка Юрмали – одноіменний відкритий концертний зал і сценою у вигляді мушлі.
Зараз не сезон, він зачинений, тому сфотографувати вдалося тільки через ворота. В одному з кафе обідаємо по «меню дня» (суп, картопля, салат, відбивна з фаршу, сік – за все 7 євро). Спускаємося до моря. Пляж піщаний, дуже широкий.
Багато лавочок. Через кожні 200-300 метрів є невеличкі кафе, при гарній погоді – з відкритими верандами. В той день було спочатку сонячно, потім хмарно, але весь день вітрено. Ніхто, звісно, не купається, всі дихають морем, дехто годує численних чайок. Ближче до вечора повертаємося пляжем вбік Majori. Проходимо повз бетонний будинок цікавої форми – виявляється, це гідрометеорологічна станція. Вже в Majori помічаємо просто над пляжем 5-зірковий Baltic Beach Hotel, що нагадує формою корабель.
Враховуючи, що вже сутеніє, а в готелі освітлено всього не більше 10% вікон, роблю висновок, що готель майже порожній. Біля готелю встановлено велику металеву черепаху, з якою/на якій фотографуються туристи. Черепаха – символ неспішності і повільності, саме таким є відпочинок у Юрмалі – неспішний і повільний, активних розваг, принаймні восени, тут непомітно. Що ж, кожному свій тип відпочинку.
Настав день виселення. Автобус у нас об 11:30. Останній погляд на ризьку класику...
...і на автовокзал.
Автобус Luxexpres із безкоштовним Wi-Fi, каво- та чає-автоматом, але платною бутильованою водою. В крісло попереду вмонтовано екран, по якому можна дивитись кінофільми (але як їх вибрати і настроїти – я так і не зрозумів). Через цей же екран можна підключатись в інтернет, футбольні сайти завантажувались, а от переглянути відеозапис вчорашнього матчу Україна-Португалія можливості не було – повідомлялося, що даний контент захищено авторськими правами :-(.
Час у дорозі між Ригою і Талліном – 4 години 35 хвилин, приблизно половина – по території кожної з країн. Види на території Латвії – переважно лісисті, дорога проходить в стороні від населених пунктів без зупинок. На одній з розв’язок бачили поворот на м. Цесіс і скульптурою Мюнхгаузена на ядрі (в Цесісі, за легендою, його садиба, а тепер і музей). Деякий час траса йде вздовж морського узбережжя, а на самому кордоні з Естонією проїзжаємо через невеличку затоку, на якій знаходиться відомий рибоконсервний завод «Brivais Vilnis».
