З футболом у свiт*. Частина 2
Частина 2. Все, що ви хотіли дізнатися про алкотрейни, але боялись запитати
Ви, напевно, не повірити, але ніколи раніше не літав РайнЕйром! Двічі купував квитки на авіарейси цієї компанії, але обидва рази поїздки зривалися (одного разу вдалося повернути кошти за квиток). З третьої спроби все склалося як треба. Всі ми колись читали про »жахи» цієї компанії, що вони начебто вимірюють ручну поклажу з точністю до сантиметра, та зважують її з точністю до грама, а за кожний зайвий грам/сантиметр примушують платити шалені гроші. В принципі, все в межах здорового глузду, мій забитий вщент рюкзак (вага близько 8 кг) оглянули тільки візуально. В рамку запхати не просили і не важили, хоча розміри були на межі дозволених. Оглянули посадковий, тест, і дозвіл на в’їзд в Іспанію (все роздрукував у готелі), хоча словаки, що стояли в черзі за мною, тест і дозвіл показували на екранах телефонів, сказали все ок, і видали дуже дивний документ:
З серії «Ви бачите QR-код? Ні? А він є».
Тепер можна сміливо йти огляд речей. А декількох словаків примусили здати валізи (дозволеного розміру) в багаж. Чому я кілька разів згадав про словацьких пасажирів? Правильно, цим рейсом летіли до Севільї вболівальники збірної Словаччини. В залі реєстрації рясніло від прапорів Словаччини та банерів, «роз» (шарфів) на підтримку словацької збірної. Я, власне теж, летів під виглядом вболівальника Словаччини, адже придбав квиток за квотою Словацької Футбольної Федерації. Квитки за квотами футбольних федерацій та партнерів змагань називають «алкотрейнами». Не посвячена у футбольні справі людина, напевне, асоціюватиме це слово із потягом, у вагоні-ресторані якого дозволено продаж спиртовмісних напоїв :-). Доля істини в цьому є. Про це ми пересвідчимося за кілька годин :-). А поки – в дьюті-фрі. Нічого особливого. Ціни на марципани, вина та «Унікум» на рівні супермаркетів. Курці затарюються блоками цигарок (ймовірно, в Іспанії дорожче).
Посадка без затримок. Літак заповнений повністю (стандартний Боїнг 737-800 з компонуванням крісел на 33 ряди). Відстань між рядами, на диво, достатня, йомовірно через те, що у Райна немає поділу пасажирів на Бізнес та Економ. Здивувалв відсутність у сітках крісел попереду традиційних роздруківок з асортиментом бортового дьюті-фрі та правил одягання кисневих масок, що притаманні іншим авіакомпаніям. Другі були просто наклеєні на сидіння попереду. Контингент пасажирів = на 80% футбольні вболівальники. Вік різний. Були і 60+. В основному чоловіки, траплялись вболівальницькі родини (батько з сином/синами), жінок дуже мало. Одразу після виходу на курс, стюарди з Болгарії почали котити свої возики з напоями та наїдками.
Вболівальники розпочали з пива, потім підняли градус до горілки та віски і завершили вином. Коротше кажучи, викупили все, що було алкогольне. Враховуючи, що у «заході» брали участь 100+ людей, напої закінчились надзвичайно швидко. План виручки бригаді стюардів пасажири-вболівальники зробили десь за годину польоту! Споживання міцного супроводжувалося, звісно, розмовами на футбольні теми, обговоренням матчів, а по мірі збільшення ступеню сп’яніння перейшло у виконання фубольних пісень та фанатських речівок. Коротше кажучи «повний алкотрейн» :-)
Але в межах розумного – ніхто не бився і предмети не розкидав. Просто всім було весело. Ходили, звісно, групами по салону, але без фанатизму. Все цивілізовано.
В Севільї приземлилися за розкладом о 19:25. Одразу при виході на трап всіх обдало спекотним подихом іспанського степу (до узбережжя Африки 140 км звідси. Це так, між іншим). Думав, після будапештських +35 С мене мало чим здивує Іспанія. Якби ж то…
При вході в будівлю аеропорту – санітарний контроль. Спочатку відсканували QR-коди з FSC-анкет, потім виміряли температуру безконтактним термометром. Все ок, можна виходити з міста. Одразу біля виходу з терміналу знаходиться зупинка автобусу, що йде в місто, а саме до центрального автобусного вокзалу, із зупинкою біля центрального залізничного вокзалу. Дуже зручно! Вартість квитка всього 4євро, оплата водію при вході. Краєм ока звертаю увагу, що ніхто з словацьких вболівальників на автобус не йде, всі одразу йдуть на таксі. Що ж, фанатські виїзди – не для бюджетних туристів…
Відстань до автостанції автобус долає за 45 хвилин. Одразу на в’їзді починаються великі торгівельні центри, потім нові масиви багатоповерхівок (14 поверхів максимум - я рахував), будинки виглядають як нові, але думаю їм вже по 2-3 десятки років. Балкони місцями засклені , але без утеплюючих термопанелей та супутникових антен. Що неабияк сприяє охайності фасадів, та зберігає молодий вигляд будівель. Після центрального вокзалу (а в Іспанії за якоюсь стародавньою традицією, вокзали мають свої імена – севільський називається Santa Justa) – починається середмістя з традиційною архітектурою позаминулого століття! Севілья місто надзвичайно аутентичне і компактне, незваючи на 750-тисячне населення,немає великих площ та незабудованих просторів. Навіть один з трьох головних стадіонів (45-тисячний Estadio Ramon Sanchez Pizjuan) знаходиться просто посеред житлового масиву! Але матчі ЄВРО-2020 проходитимуть не на ньому – а на 57-тисячній арені La Cartuja, що розташована одноіменному острові посеред ріки Гвадалквівір! Друга назва цього стадіону – Олімпійський, Севілья двічі подавала заявки на проведення Олімпійських Ігор (в 2004 і 2008 роках), але обидва рази програвала, але стадіон незважаючи на це вперто продовжували будувати… І щоб завершити зі стадіонною темою – третій стадіон має назву Estadio Benito Villamarin, вміщує 60 тисяч глядачів, на ньому проходили матчі ще Чемпіонату Світу з футболу 1982 року! …За кількістю таких великих стадіонів (40+ тисяч) на одне місто, зі столицею Андалусії може посперечатися хіба що Лондон.
На автовокзалі прямо на платформі розташовані дуже корисні пристрої – автомати з продажу бутильованих та баночних напоїв. Дивина, подумаєте ви, у нас теж таке є. Але , щоб автомати продавали 1.5-літрові пляшки води – таке я бачу вперше. Купую вказану пляшку за 1,5 євро (враховуючи, що вже близько 9 вечора неділі – а в Іспанії в цей час всі магазини закрити за визначенням) –варіант нормальний. Хоча наступного дня в «Меркадонні» я бачив таку саме воду п о 0,55 Є за 2літри… Готель свій знаходжу досить швидко, він знаходиться всього за 2 квартали від автовокзалу. Називається «Hostal Roma», але не є хостелом в класичному розумінні – всі його номери розраховані максимум на 3 осіб та мають окремі зручності. На Букінгу його класифікують як «гостьовий будинок». Сніданок відсутній як в принципі, холодильника (навіть загального) немає, по шумоізоляції номерів великі питання. В принципі, з серіі «тільки переночувати».
Вранці наступного дня вирушаю у досить недалеко розташоване цікаве курортне приморське місто, яке є батьківщиною Пікассо П.Д, Бандераса А.Д., від його назви пішов сорт десертного солодкого іспанського вина, а у вузькому колі знавців воно відоме як найпівденніше місто Європи, що має метрополітен! Як ви вже здогадалися, я їду в Малагу! Туди поїздом за 23 Є, назад автобусом за 9,90 Є. Чому туди теж не автобусом і така різниця в ціні ? Справа в тому, що 02.06.2021 вдалося впіймати одноденну акцію національного іспанського автобусного перевізника ALSA, згідно якої квиток на будь-який прямий автобусний рейс між будь-якими автобусними містами Іспанії коштував всього 9,90 Є. (при стандарній ціні 20-35Є). Вдалося купити Малага-Севілья та Валенсія-Барселона. Прямих автобусних рейсів між Севільєю та Валенсією не було, а перший прямий Севілья-Малага йшов лише об 11:00, з прибуттям о 13:30, що для одноденного вояжу було запізно.
Виїзжаю автобусом №21 до залізничного вокзалу, вартість поїздки 1,40Є квитки у водія. Не знаю, може є якійсь проїзний на кілька днів, не цікавився. Вокзал Санта-Хуста знаходиться під землею, але пересадка на станцію метро (що логічно напрошується) відсутня, бо лінії метро в тому районі немає. Як і на будь-якому вокзалі Європи є невеликий зал очікування, та велика кількість кафе та магазинчиків. Цікава особливість: всі іспанські пасажирські потяги поділяються на швидкісні та звичайні. При посадці на швидкісний – служба безпеки здійснює огляд речей пасажирів аналогічно аеропортовому (із вийманням речей з кишень , зніманням ременів, та проходженням через рамку включно). Тому, якщо їдете швидкісним потягом (їхній номер починається з літер AVE), на вокзал краще прибути щонайменше за 45 хвилин, оскільки на огляд є черги. Я їхав до Малаги звичайним потягом. Огляду перед посадкою не було. Зупинок мало, в поїзді чисто, заповнений %% на 40, є контролери. Краєвиди з вікон – сільськогосподарські, переважають оливкові плантації, соняшникові поля, іноді зустрічались цитрусові сади.
До Малаги прибуваємо з 20-хвилинним запізненням, хоча ніде особливо довго й не стояли… Вокзал Малаги являє собою сучасну монументальну кількаповерхову споруду, в якій крім вокзальних служб розмістився солідних розмірів торгівельний центр (на зворотньому шляху здійснив невеличкий шопінг). Одразу від вокзалу прямую не морське узбережжя. Чому не скористався метро, напевне , запитаєте Ви? Справа в тому, що залізничний вокзал (Maria Zambrano) є кінцевою і одночасно пересадковою станцією обох ліній метро Малаги, вони просто сполучають вокзал з віддаленими міськими околицями. А морське узбережжя – в іншому боці. До моря (в районі порту) доходжу хвилин за 10. На набережній бачу от таку цікаву споруду:
Виявляється, це Мерія Малаги (іспанською мовою Ajutamento). Сміливе архітектурне рішення, на мій погляд, в стилі Пікассо. Ще трохи – і по набережній доходжу до району Малагета (це тільки я помітив, що вона перегукується з барселонською Барселонетою? – обидві, до речі, знаходяться кожен на своєму невеличкому півострові).
На Малагеті побудовано досить великий житловий масив сучасних багатоповерхівок (10-16 поверхів), також, зрозуміло, на набережній багато кафе та магазинів з сувенірно-курортним асортиментом,та деяких трендових туристичних об’єктів:
Проходжу Малагету наскрізь центральною широкою вулицею. І я вже на пляжі , якій простягається аж до кінця міста. Людей не багато, в основному місцеві, хоча кілька разів зустрічав польськомовних відпочивальників. В принципі, це й не диво – адже всього 2 дні тому у Севільї проходив матч Іспанія-Польща, і ймовірно велика кількість польских вболівальників зупинилася саме в Малазі, здійснивши одноденний виїзд на матч до Севільї. Я при плануванні поїздки теж розглядав цей варіант , зупинитися в Малазі, але по-перше мій матч закінчувався о 19:45 а автобусу до Малаги в той день вже не було у вечірній час, а по-друге, на момент планування подорожі та купівля авіаквитків в Іспанії ще існували обмеження на пересування між містами без поважної причини (скасували їх лише 27.05), хоча теоретична можливість потрапити до Малаги була, рейс Будапешт-Малага теж існує.
Пляж у Малазі піщаний, з дуже темного піску, вода мутна, багато водоростей. Здивувало, що відпочивальники всі засмагають метрів за 40-50 від води. Приліг ближче, до води метрів 20 – і відчув дивне природне явище - від води десь в 50-100 см над землею віяло холодом, хоча сильного шторму не було! І вода не холодна. А в спину при цьому припікало сонце (26-28 С), очевидно біля берегів Малаги проходить якась холодна течія. Якщо відповзти від води на 50 і більше метрів – то холодних потоків повітря від води вже не відчуваєш. Надзвичайно дивні відчуття! Більш ніде на європейських пляжах з таким не зустрічався. З часом вітер посилився до штормового рівня, і рятувальники підняли на щоглах червоний прапор, що свідчив про заборону купання :-(
Назад вирішив повертатись через історичний центр, хоча це і було значно довше. Основною домінантою історичного центру Малаги є Кафедральний Собор . Він має асиметричний фасад, оскільки його права вежа недобудована:
Центральні площі старого центру будь-якого міста Іспанії чудові:
В центрі зустрічаються і нові будівлі, але новизна вбудована дуже органічно і акуратно.
Хто забув –BANDERA з іспанської перекладається як прапор, знамено:
Бандерас – це, до речi, театральний псевдонiм. Справжне ім'я актора – Хосе Антонiо Домингес Бандера.
Театр ім. М. де Сервантеса:
Нещодавно відзначив своє 150-річчя.
І яка ж Іспанія без хамону:
Назад в Севілью, як я вже говорив раніше, повертався автобусом. Автобус дістався великий новий, просторий. Правда, без Wi-Fi.
Основні краєвиди з вікон – маленькі іспанські села з традиційними для Андалусії білими будиночками. Та поля оливкових дерев. Іноді зустрічаються невеликі поодинокі скелі:
При під’їзді до Севільї звернули на себе увагу кілька промислових об’єктів: велика парфюмерна фабрика, дві меблеві.
За неперевірною інформацією, в приміській зоні Севільї розташований завод для виробництва комплектуючих авіакомпанії «Boeing»
Тепер докладніше про Севілью. Я вдруге в цьому місті (перший раз був 12 років, в 2009 році в груповому автобусному турі). В принципі, всі пам’ятки тоді побачили. За вийнятком однієї – острову La Cartuja. Самі обставини склалися так, що саме йому в цій поїздці було приділено основну вагу.
Хоча до центру міста я теж дійшов (від мого готелі 15 хвилин пішки), головну must-see Севільї башту Giralda все ж побачив. У внутрішні сади не ходив (по-перше, вже був, по-друге , неймовірна спека). Центр Севільї за останні 12 років абсолютно не змінився, і виглядає, як завжди, чудово:
Оригінальне кронування дерев:
Арена для кориди:
«Золота Башта»:
Район Тріана:
А тепер про острів Картуха. Як я говорив раніше, чому Севільї вдалося через роки і навіть десятиріччя зберегти свою старовинну привабливість – тому що 750-тисячному місті (язик не повертається назвати його мегаполісом) не побудовано жодного офісного хмарочосу. Так, сучасні нові адміністративні чи офісні будівлі є, але їхя висота не перевищує 6-8 поверхів, вбудовані органічно, і абсолютно не спотворюють історичне обличчя міста. Але все ж одна багатоповерхівка є. Називається «Torre de Sevilla»...
...розташована в самому початку острову Картуха, являє собою 40-поверховий готель, до якого прибудовано одноіменний торгівельний центр (до речі, вельми непоганий, є “PRIMARK“)`,безліч інших магазинів та кафе. Острів має значну площу, по ньому прокладено кілька вулиць, ходить 2 автобусні маршрути, один – об’їзжає острів по колу, інший сполучає Олімпійський стадіон з центром містам. Інтервали руху автобусів – приблизно раз на 20 хвилин. На острові знаходяться більшість корпусів Севільського Університету, містечко розваг Isla Magika та інші науково-пізнавальні об’єкти, до радіотелескопу включно:
Багато об’єктів аерокосмічної спрямованості:
Коли проходив повз цей будинок, в голові було лише одне питання: чому Україні своя мікроелектроніка вже не потрібна (НДІ “Матеріалознавства в електроніці” в Києві в р-ні м.Берестейська закритий близько 15 років тому), а Іспанії власна мікроелектроніка ще потрібна:
Вулиці наукового містечка названі на честь відомих вчених:
Для більш наочного надання інформації для студентів відкрито 3D-кінотеатр (інакше може називатися кінотеатр стандарту IMAX):
В старовинному приміщенні фабрики кераміки тепер розміщено Інститут історії Андалузії:
Є також невеликий ботанічний сад:
Цікаво, іспанські гуси на зиму також мігрують у теплі краї (взимку температура повітря в Севільї не опускається нижче +14 С)?
А ось, власне, і сам Олімпійський стадіон. Якщо не знаєш, що це за споруда, одразу і не здогадаєшся:
Для входу на стадіон Севільї, ясна річ, те ж вимагався зелений браслет. Вакцинованим вболівальникам він видавався автоматично, решті – потрібно було здати ПЛР-тест в спеціальних наметах біля стадіону в день матчу. Результат протягом 30 хвилин. Для порівняння, стандартний ПЛР-тест в Іспанії коштує втричі,а результат тільки через 24-36 годин.
Аби потрапити на стадіон, вирішив скористався не стандартним маршрутом (автобусом), а протестувати Севільский метрополітен. Сів на станції Puertа Jerez, вийшов на найблжчий до стадіону Principles. Вартість проїзду 1,55 євро, квитки лише в автоматах. Станції побудовані за системою т.з. «горизонтальний ліфт», тобто платформу від потягу відділяє стіна, двері в якій синхронізовані у просторі і часі з дверима потягу, що прибуває:
В середині поїзд звичної для багатьох країн Європи, суцільної конструкції.
Вагони виглядають приблизно так:
Цікавий момент – метро сполучає обидва береги Севільї, але не проходить по жодному з мостів! Тобто тунелі прокладено під дном річки Гвадалквівір! У Будапешті, до речі теж, лінія метро проходить під Дунаєм! В Україні такі технології будівництва не використовуються, можливо, через ширину та глибину Дніпра у відповідних місцях.
Станція Principles дійсно є найближчою до Олімпійського стадіону, але відстань до нього близько 3 км. Температура повітря явно не сприяла пішим прогулянкам:
Тому на середині маршруту все ж скористався автобусом. Зате все ж трохи побачив район Тріана. Це не туристичним, а насправді величезний спальний район з будинками різного віку, займає майже всю правобережну частину Севільї. Проїхали повз «Seville Torre» - поруч з будівлею натовп людей із іспанськими прапорами та футбольною атрибутикою – виявляється в цьому готелі оселилася збірна Іспанії і фани чекали її виходу, щоб побачити свої кумирів. Хоча, у нинішньому складі іспанців зірок світової величини немає. Із золотого покоління «2008 – 2010 – 2012» залишився лише Інієста
Нарешті, я біля стадіону. На матчі дозволена присутність всього 15 500 вболівальників (25 відсотків від місткості стадіону), але таке враження, що поліції більше, ніж глядачів. Є піша, кінна, і моторизована:
Авіаційну підтримку здійснюють 2 поліцейські (або можливо військові) гелікоптери, що постійно кружляють над стадіоном. Від кого збираються захищати стадіон з повітря – так і не зрозуміло…
Стадіон на рівнині. До найближчих будівель – метрів 500 в кожний бік… Волонтерів, до речі, на стадіоні дуже мало. Неприємним сюрпризом стало те, що на стадіон заборонено проносити будь-яку фототехніку (в Будапешті дозволялося, а на сайті УЄФА про севільські обмеження ніде не повідомлялося). Єдиний варіант виходу з положення – здати фотоапарат (в мене абсолютно не професійний, а трохи покращена “мильниця” Canon G15 2013 року випуску) до камери зберігання. Зберігання платне – 3 євро за 4 години. Телефони з камерами проносити можна.
Заходи безпеки на «Олімпійськом» більш жорсткі, ніж на «Пушкаш-арені», обшук вболівальників здійснювався 3(!) рази. Безпосередньо на трибунах, перед входом на сектор обшук проводять поліцейські у бронежилетах, шоломах, та з довгоствольною зброєю. Спілкуються виключно іспанською. Оскільки через шолом я довго не міг збагнути, чого від мене вимагають (а я не дуже розумію іспанську і без шолому), іспанці покликали словацькомовну (!) поліцейську. Була в формі, з пістолетом, газовим балончиком та наручниками. Без шолому. Тут справи пішли краще, словацьку розумію добре, відповідав українською і англійською, вона мене розуміла. На матчах в Будапешті поліції з інших країн помічено не було. Впевнений, що на матчах збірної України в Бухаресті, наших поліцейських теж не було. Місця знов у секторі за воротами. Але на відміну від «Пушкаш-Арени», яка є суто футбольними стадіоном, «Олімпійський», як випливає з назви, призначений для різних видів спорту. Тому, трибуни від поля відділяють також бігові доріжки, а за воротами – ще й сектор для штовхання легкоатлетичного ядра.
Хто слідкував за перебігом подій на ЄВРО-2020, напевно пам’ятає, що у поєдинку Іспанія-Словаччина був неабиякий «український інтерес». Турнірна ситуація складалась таким чином, що нашій збірній аби зайняти прохідне з третіх місць, необхідно було співпадіння декількох умов. А саме: перемога будь-якої з команд у цій зустрічі, а також у паралельній Швеція-Польща виграш скандинавів або нічия. В підсумку, все склалося, як треба. Іспанці, які два попередні свої матчі завершили внічию, і у випадку програшу словакам, вибували з подальшої боротьби, до гри підійшли дуже серйозно, одразу позбавbвиши словаків ігрового простору і поступово притискаючи їх до своїх воріт. Моральний дух гостям трохи підняв воротар Дубравка, який відбив досить сумнівний пенальті. Але за 15 хвилин, сам поклав початок розгрому своєї збірної , коли засліплений яскравим андалузьким сонцем, намагаючись перекинути м’яч через поперечину, забив його у власні ворота… Перед самою перервою, іспанці забили вдруге. Враховуючи, що у словаків гри в атаці не було взагалі (до штрафного господарів доходили лічені рази, до того ж без ударів по воротах), підсумок матчу для мене був вже зрозумілим. Цікавість викликала лише кількість забитих м’ячів, на якій зупиняться іспанці…
Щодо атмосфери на стадіоні – в Будапешті було краще і яскравіше, в Севільї на трибунах занадто багато поліції, вболівальників примушують сидіти на місці, через три вільних, стюарди весь час бігають між рядами і нагадують про необхідність надіти маски… Відволікає якось від футбольного матчу
Після матчу (а вболівальників виводили від стадіону дуже повільно, але огородженим з усіх боків коридором), побачив легендарну у футбольних та вболівальницьких колах особистість – суперфана збірної Іспанії «Маноло-барабанщика» (Manolo el del Bombo , справжнє ім’я Мануель Касерес Артесеро ):
Уславився тим, що починаючи з 1982 роки не пропустив жодного матчу збірної Іспанії, на ЄВРО-2012 у Київ також приїздив. Що ж, якщо робота дозволяє (сеньор Маноло – власник кількох спортбарів в різних містах Іспанії) – то чому б і ні. Йшов «номер 12 збірної Іспанії» без свого ударного інструменту, йог ніс поруч один з молодих вболівальників, ймовірно у 72-річному віці постійно носити інструмент на собі важко… В натовпі побачив ще одну колоритну групу вболівальників старшого віку, одягнених в костюми тореадорів:
Враховуючи, що у них костюми продумані до дрібниць (навіть взуття та гетри тореадорські), ризикну припустити, що це дійсно тореадори-пенсіонери.
Після матчу вирішив повертатися до готелю іншим шляхом, а саме через Міст Аламільо (також називають «Міст Калатрави»):
Просто шедевр архітектурної та інженерної думки. Прекрасний з будь-якого боку:
Вийшов на набережну в районі Seville-Norte, далі спокійно йду вздовж берега Гвадалквівіру, насолоджуючись заходом сонця та вечірньою прохолодою та споглядаючи на сучасні творіння іспанських архітекторів, а саме міст, пішохідний міст, завширшки всього 11 метрів, а довжиною 275 м. За співвідношенням «Довжина/ширина» він увійшов у книгу рекордів Гіннеса як найівужчий. Міст Баркета також дуже красивий:
Оригінально виглядає і міст Ель Качорро (дослівно його назва перекладається як «Міст Христа-Спокутувальника»). Що навпроти центрального автовокзалу, конструктори його подбали про пішоходів, створивши систему парасольок від сонця. Його особливістю є те, що обидві його опори знаходяться на берегах, бех підводних конструкцій!
А всього мостів у Севільї 23 (двадцять три), причому жодного залізничного чи метро-мосту.
Увагу заслуговує і така споруда:
Ніде в мережі її призначення не знайшов. Схоже на гіпертрофовану вишку для стрибків у воду (через східці, напевне). Але мені здається, що це якась гідротехнічна споруда, на просту оглядову вежу також не тягне. Хто достеменно знає про її призначення – прохання написати.
Наступного дня, зібравшись, рано-вранці виїзжаю в Валенсію. З пересадкою в Мадриді. Чому так все складно: єдиний прямий потяг Севілья-Валенсія є за нашими мірками, «пасажирським», а не «швидким», і тим паче не «Інтерсіті», в дорозі близько 12 годин і прибуває в Валенсію після 23-вечора. Витрачати цілий день на переїзд – з моєї точки зору не розумно. Тому вибрав варіант через Мадрид. Тим більше, вартість квитків в обох випадках була майже однаковою. Потяги в обох випадках були швидкісні, тобто посадка на них передбачала контроль на безпеку. В обох випадках поїзди виявились заповненими на 100%. Що в принципі й не дивно – 24.06 в Іспанії було національним святом – День Св. Хуана (День Іоанна Хрестителя) – і був вихідним днем. В Мадриді поїзд прибув на головний вокзал Atocha. Стиковка в мене була 1 год і 15 хвилин. Ясна річ, в місто не виходив.
Якщо у вас також коли-небудь пересадка на цьому вакзалі – будьте уважні! В одній будівлі знаходиться вокзал для поїздів далекого прямування та приміських поїздів, нумерація платформ на обох починається з 1, і що найстрашніше, автомат по QR-коду на моєму квитку пропустив на приміський вокзал! Помилку я зрозумів швидко , але вернутись крізь то й самий турнікет було вже неможливо, довелось оббігти вокзал по переметру, щоб знайти вихід, потім вже шукати платформи вокзалу для поїздів далекого спрямування! Встиг нормально, до відправлення залишалось 15 хвилин. Поїзд Мадрид-Валенсія йшов експресом взагалі без зупинок! Краєвиди знов типово іспанські (лани, оливкові гаї), але незадовго до Валенсії проїхали якійсь невеликий гірський масив (погано знаю фізичну географію Іспанії), проїхали наскрізь через тунель, поза яким було невелике озеро та водосховище. В Валенсію прибули вчасно на вокзал Xoaqin Sorolla. У Валенсії два залізничні вокзала. Но один з них (Xoaqin Sorolla, тупиковий) прибувають лише поїзди із кінцевою станцією Валенсія, на інший (Norte ), наскрізний, транзитні поїзди.
При виборі готелю у Валенсіі, готів знайти поближче до моря. Але більшу частину узбережжя в межах міста займає великий морський порт, тому готель знайти вдалося лише на околиці міста, зате поблизу пляжу. Готель Resa Patacona**:
Єдина проблема – логістика. Від вокзалу дістатись можна лише метро до станції Maritimu, а звідти автобусом №99 до кінцевої зупинки (як раз навпроти входу в готель :-)). А тепер про систему оплати міського транспорту у третьому за величиною місті Іспанії. Є єдина транспортна картка (8,40 Є за 10 поїздок), якою можна користуватись в усіх видах міського транспорту (метро, автобус, трамвай). Але придбати її, за давньою іспанською традицією, можна лишу у тютюнових крамничках. Які, у зв’язку із загальнонаціональним вихідним днем були зачинені :-(
Одноразовий проїзд у метро Валенсії коштує 2,50 Є (картка на 10 поїздок 7,50 Є) продаються в автоматах на станціях метро, проїзд в автобусі 1,50 Є , квитки продаються у водія. Про вартість проїзду та систему оплати у трамваях нічого повідомити не можу, не користувався.
Поїзд метро у Валенсії виглядає так:
Типова станція метро Валенсія. Назва відверто шокує:
Нарешті добираюся до готелю.
Він знаходиться у мальовничому районі Malvarossa. Забудований, в основному, 1-2 поверховими приватними будинками. Назва, на мою думку, походить від словосполучення «рожева мальва»:
Готель абсолютно новий, побудований тільки в 2021 році Має оригінальний конструкцію, в перерізі являє собою цифру «8». В ньому є як номери, так і апартаменти з кухнями (тобто призначений для тривалого проживання). Безкоштовний басейн та тренажерний зал. На кожному поверсі 3 ліфти, але коридори дуже заплутані. Одного разу навіть допоміг в орієнтуванні іспаномовній туристці, яка реально заблукала.
Одразу після поселення йду на пляж.
Пляжів у цьому районі два: Alboraja та Malvarossa . Відрізнити їхню точку розділу дуже просто: на першому є кав’ярні та ресторанчики:
, а на другому – променад із лавочками:
На пляжі можна засмагати аж до заходу сонця, сонце заходить після 21-ї години. Відпочивають в основному місцеві (хоча чув німецьку та французьку мову), дехто в масках, всі зберігають «соціальну дистанцію» – килимки та парасольки на відстані щонайменше 3 м один від одного. Пляж довгий і широкий, місця вистачає всім.
Супермаркети сьогодні зачинені, але працюють маленькі китайські і арабські крамнички. Відрізнити їх надзвичайно просто – у китайських із продовольчих товарів в продажу лише вода, крупи та снеки, решта – непродовольчі, в других – вода та безліч фруктів. Купую персики по 0,9 Є /кг та черешню по 1,8 Є кг.
Наступного ранку , після сніданку, він помірно-континентальний:
Чай, кава та молоко необмежені
Скуповуюсь у місцевих мережевих супермаркетах Konzum та Mercadona. Ціни та асортимент однакові як для інших супермаркетів Іспанії. Єдине, що здививувало – надзвичайно великий вибір іспанської парфумерії за помірними цінами (Made in Seville :-)) – 4-6 євро за одеколони та туалетну воду 100 мл. Аромати цілком прийнятні. Забув сказати, що в мене в номері був холодильник, тому можна сміливо купувати товари на вечерю. Окрема розповідь про морозиво. Традиційних у нашому розумінні пачок морозива (по 80-100 грамів) в Іспанії немає. Є або «морозивні торти» (0,5+ кг), або коробки , що містять в собі по 6-8 маленьких 50-грамових пачок морозива. Вартість другого варіанту 1,8-2,5 євро. В мої минулі поїздки до Іспанії, на вулицях та площах різних іспанських міст стояли лотки з холодильниками з морозивом на основі різних фруктів. В цю поїздку ні в Севільї, ні в Малазі, ні в Валенсії такого не бачив. Ймовірно, заборонені через карантин. Морозиво поклав у холодильник. Температуру тримає добре. Іспанська марка ТЕКА.
На що ще звернув увагу в Іспанії - наявність в магазинах меду виробництва України!
Винна тема. На смак та колір товаришів, як відомо немає, в середньому 0,75 Є коштує 3-5 євро. Хоча бачив і акційні варіанти по 1,99 Є. Якщо кому треба в меншій ємності – 0,185 л у пляшці 1,65 Є та у тетрапаку 0,49 Є відповідно. Іспанські бренді Jerez починаються від 5,60 євро за 0,5 л. З нестандартних іспанських делікатесів вирішив спробувати галісійський сир «Tetilla» (приблизно 6 Є за головку 0,5 кг), він вкритий дуже твердою оболонкою, проте в середині м’який, майже як наші плавлені за консистенцією. Але смачний. На дворі субота, а по суботах, як виявляється у Валенсії працюють «стихійні ринки». Одразу біля «Меркадонни» - великий ринок одягу, товар і продавці з Китаю, асортимент курортно-літній, ціни від 5 Є, нічого цікавого для себе не помітив. На сьогодні моя мета – відвідання Міста Науки та Мистецтва, як мінімум, та історичного центру (а саме башти Торре де Кварт та Торре дель Серранос), як максимум. Добираюсь знову автобусом 99, проїхати повз неможливо :-). Незважаючи, що лише близько 11 годин, вже досить спекотно. Планую відвідати Музей Науки:
Біля Музею досить велика черга, яка швидко просувається, у всіх людей в черзі в руках якісь документи. Профільні банери та поліцейська охорона не залишає сумнівів – в фойє музею проводиться вакцинація місцевих жителів від коронавірусу :-(. Проте, всі входять через окремий вхід, в фойє відповідна зона огороджена щитами, із звичайними відвідувачами вони не перетинаються… Музей тим часом працює у звичайному режимі. Багато відвідувачів, як місцевих, так і іноземців. Вхідний квиток, як на мене, задорогий – 8 Є, але ціни в сувенірному магазинчику ще дорожче (всі сувеніри мають наукову тематику). Експозиція займає другий, третій, та четвертий поверхи, підйом ескалатором. Експозиція розміщена дещо хаотично: другий поверх – генетика та нервова діяльність людини, третій – звукові явища та різноманітні музичні інструменти (як старовинні духові, так і незвичні, але терменвокса для повноти не вистачає).
Можна взяти участь у деяких дослідах зі звуковими хвилями, але як на мене їх замало. Іншу частину третього поверху займає експозиція, присвячена іспанським вченим-Лауреатам Нобелівських премій.
Сантьяго Рамону-і-Кахалю:
Северо Очоа:
Та Жану Дассе:
Про останнього хоче розповісти більш докладно. Жан Дассе (1916-2009) за походженням та громадянством був француз, але більшу частину свого життя прожив у Валенсії (був одружений з валенсійкою). Нобелівського премію з фізіології та медицини отримав у 1987 році, працюючи на посаді професора Валенсійського медичного університету. Тема його досліджень стала надзвичайно актуальною в останні півтора роки: вона стосувалася антигенів та антитіл людського організму…
Останній четвертий поверх музей присвяченій космонавтиці взагалі та дослідженням Місяця зокрема. Є зменшені копії марсоходів, ракет, міжнародних космічних станцій. Впорядники музею слідкують за актуальністю експозиції, адже в ній вже згадуються спроби Ілона Маска запустити до Марса та повернути на Землю ракету багаторазового використання.
Була в музеї ще одна атракція (можливо, мене не зрозуміють, але все ж вирішив випробувати на собі) – імітація польоту в космос на кораблі-шатлі багаторазового використання. Вартість 2,50 Є.
Але там еспозиція лише на визначений час. Найближчий вільний – через 2,5 години. Саме час пообідати. Музейне кафе вже закрилося (ймовірно, в п’ятницю працює за скороченим графіком). Але поблизу є великий торгівельний центр з продуктовим супермаркетом. Придбав ¼ кавуна за 1,35 Є та справжній іспанський ніж (2,99 Є) і неподалік від Музею влаштував собі легкий обід. Я був не один такий –майже всі лавочки навкруги були зайняті такими ж пікнікуючими туристами. Але на траві не сидів ніхто !
А ось вже й час мого сеансу підійшов. На даний час – я один, хоча максимум допускається 4 особи. Спочатку на спеціальній платформі, навколо якої обертаються стіни, слухаєш звукозапис лекції лекцію першого іспанського астронавта Педро Дуке. Потім гід проводить у спеціальну капсулу , яка імітує кабіну космічного шаттлу. Туриста пристебають і починається імітація взльоту/посадки. Іміатація, в основному звукова, хоча час від часу положення крісел у просторі змінюється. Жодних додаткових фізичних навантажень не відчув. В принципі, один раз спробувати можна.
Як на мене, від Музею очікував більшого. У порівнянні з науковими музеями інших міст (бачив програми по телебаченню), у Валенсійському дослідів, та взагалі, еспонатів, заамало.Особливо враховуючи його площу. В центр міста їхати вже запізно та й жарко (пік спеки в Іспаніі, як не дивно , приблизно з 17 до 19), лише після 20 починає прохолоднішати.
Але, не зважаючи на спеку, Валенсія прекрасна:
Вечір знов проводжу на пляжі.
Наступний день (останній перед від’їздом) повністю провів на пляжі, відпочиваючи та дегустуючи місцеву кухню. Якщо комусь цікаво - паелья на двох (велика сковорідка) обійшлася в 22 євро, хоча в меню була вказана ціна на одного 11 Є , типу на одного. Але порцію на одного ніде не готують, на відміну від моєго попереднього відвідання Валенсії в рамках групового туру 11 років тому. Тоді готували. Десь у центрі. Коштувало 9 Євро. Замовив традиційну валенсійську. Виявилася з м’ясом курки, кроля, спаржею та квасолею. Смачно. Розумію, що не бюджетно, але бути у Валенсії і не скуштувати візитку її кулінаріїї (а Валенсія є батьківщиною паельї) – просто неможливо).
Крім променаду, прогулявся ще приморськими кварталами. Крім житлових будинків та трамвайного депо, несподівано виявив корпуси Валенсійського Політехнічного Інституту. Заздрю місцевим політехнікам – одразу після занять можна відпочити на пляжі :-) Та й готуватись до занять на морському повітрі корисніше. В Малазі на пляжі бачив групки молоді на пляжі із книгами. Але ніяк не міг припустити , що то студенти :-)
Останнього ранку – раннє виселення (навіть до сніданку, ланч пакет розчарував, скляна пляшка соку і холодного какао, обидві на одноразових пробках, які можна відкрите лише ключем-відкривалкою, які туристи без багажу за звичай у поїздку не беруть, маленька пачка печива та яблуко), швидко на автовокзал, далі автобусом до аеропорту Ель-Прат в Барселоні. Несподівано відкрив для таку особливість свого організму, як можливість спати у масці! У автобусі висів великий плакат про заборону знімати маску. Зі сном боровся як міг, але все ж кілька разів заснув. Вижив. Автобус, до речі, дістався старий, тісний і задушливий, сильно гримів на кожній нерівності дороги. Також компанії ALSA.
Автобус спізнився в аеропорт на 20 хвилин, але часу до вильоту в мене було ще вдосталь. Добре, що не взяв квитки на наступний автобус – він приїздив у Термінал1 аеропорту рівно за 2 години до вильоту. Враховуючи , що Ryanair літає з Терміналу2, то у випадку запізнення на 20 хвилин, міг би мати серйозні проблеми.
Термінал 2 – напівпорожній з нього літають тільки Ryanair та Air Morocco, пасажирів мало, більшість кафе та магазинів зачинені. Виліт затримався на 30 хвилин, але в Борисполі сіли всього на 10 хвилин пізніше. Заповнений %% на 70, більшість пасажирів – українці , що поверталися з відпочинку в Іспанії (судячи по засмазі) Якими шляхами вони потрапляли в офіційно закриту Іспанію, для мене в принципі, не загадка. Станом на день публікації розповіді – Іспанія взагалі відкрита для українських туристів. Замовляли мало і бригада стюардів з Італії пересувались по салону розчаровано. До того ж, у Ryanair, на відміну від конкурентів, абсолютно відсутня на борту торгівля непродовольчими товарами та брендованими сувенірами (на відміну від Wizzair чи МАУ), тільки якимись малозрозумілими лотереями.
Кордон і багаж без затримок (як раз моє повернення випало на період 17.06 – 04.08), коли Україна своїх громадян впускала без ПЛР-тесту та «Дій вдома», ще півтори години міським транспортом іі вдома. Враження від поїздки тільки найкращі
*«З футболом у світ» – книга відомого українського футболіста середини 20 ст. Олександра Скоценя (1918-2003), який виступав за львівську «Україну», київське «Динамо», словацьку «Жиліну», бeльгійський «Шарлеруа», французьку «Ніццу», канадські клуби. Кращий футболіст Франції 1947 року.