Варто чи ні? Або всі нюанси першої мандрівки до Єгипту без чоловічого супроводу
Вітаю, дорогі друзі, однодумці та мандрівники! Я дуже давно тут нічого не писала, та вже скучила за моїми читачами. Причина мого мовчання зрозуміла - війна. Це страшне лихо, що принесли на нашу рідну землю, позбавило людей всього: життя, здоров’я, спокою, майна, відпочинку та звичайних звичних радощів та турбот. Забігаючи наперед скажу, що це детальна розповідь про те, як вірно та безпечно жінці організувати свій відпочинок без чоловічого супроводу, та в чому специфіка такого відпочинку, поділюся своїм досвідом та набутими знаннями до найменших дрібниць. Бо як то кажуть: диявол - в деталях.
Мені, можна сказати, пощастило: близькі та рідні живі, робота та заробіток є, майно ціле. Я із невеличкого мальовничого обласного центру Суми, 35 км до кордону з агресором. 24.02. 2022 життя поділилося на «до» та «після». Хоча самі Суми окуповані не були, але області дісталося та і зараз дістається.
Раніше ми з чоловіком відпочивали мінімум двічі на рік, бо шалено любимо море, особливо Червоне. Так і назбиралося: 1 відпочинок на Шрі-Ланці, 3 в Туреччині та аж 28 в Єгипті. У 2022 році планували на квітень улюблений Марса Алам, але забронюватися не встигла, чекала зниження ціни. Встигла замовити 3 шортів та обрати нову маску для снорка.
Біда прийшла в наш дім холодної лютневої ночі несподівано. Чоловік відразу пішов захищати рідну землю, я знайшла можливість допомагати. Завдяки нашим героям моя область була повністю звільнена вже на початку квітня, але моя країна ще ні. Я не буду описувати своє життя в частковій окупації області та після звільнення, це зовсім інша історія.
Плануємо відпочинок.
Через кілька місяців війни почала «накривати» шалена моральна та фізична втома. Чоловік почав наполегливо пропонувати мені відпочити та «перезавантажитися». Стала шукати напрямки, відразу скажу, що я людина «морська», гори для мене не варіант. Узбережжя Азовського та Чорного морів або повністю окуповані, або дуже сильно прострілюються. Подивилася у бік далеких морів. Але авіасполучення немає від слова зовсім. Захотілося в Албанію, ніколи там не була, відгуки непогані, ціна прийнятна. Почала вивчати цей варіант. Тур автобусний, їхати майже 2 доби. Ой лишенько, така перспектива просто жахала. Я терпіти не можу далекі переїзди. Для мене трансфер 5 годин із Сум до Борисполя це вже подвиг, а тут майже 2 доби. Туреччина, Італія, Іспанія та Греція – аналогічна проблема та ще й дуже висока ціна.
Почала моніторити улюблений Єгипет, я його дуже добре знаю, та почуваюся там, як риба у воді. Найдешевший варіант та найкоротший по трансферу – через Кишинів. Головне – вірно вибрати курорт та готель. Пріоритети: обов’язкова наявність гарного домашнього рифу, мінімум росіян, шанобливе ставлення персоналу до жінок, бо вперше в житті їду в Єгипет без чоловічого супроводу, прийнятна ціна.
Дуже люблю Марса Алам, але прямих вильотів немає, ще треба буде пережити додатковий трасфер із Хургади 4-5 годин. Навіть подумати страшно. Хургада ніколи не була прийнятним варіантом через велику кількість відпочиваючих із країни-агресора та бідність узбережжя на корал та рибу. Шарм набагато дорожче та й перспектива сусідства з навалою росіян не радує. Дахаб, Сафага, Таба, Ель Гуна – слабенький підводний світ. Єдиний оптимальний варіант, який добре знаю – Макаді Бей, зупиняю вибір на готелі, в якому вже була двічі – Sunwing Family Star (відгук залишила). Після довгих вагань вирішила таки купити хоча б 7 днів мирного нормального життя на березі дивовижного Червоного моря у вересні 2022 року, виліт із Кишиніва до Хургади. Але треба ще якось доїхати до аеропорту Кишиніва.
Я все життя була класичним «пакетним» туристом, пригоди у вигляді планування трансферів, стиковок, ночівель в інших містах, та і взагалі, всього, що поза путівкою «все включено» не для мене. Та ще й без чоловічого супроводу. Навіть подумати було страшно про такий відпочинок. Якось себе опанувала, зайшла в інтернет та почала планувати самостійні мандри. Від Сум до Кишиніва доїхати 2 варіанти: або до Києва (потяг, або маршрутка 5 годин), потім автобус до Кишиніва (ой лишенько, 13 годин пекла), або потяг до Вінниці (через день, 9 з половиною годин у дорозі) потім автобус до Кишиніва (до 9 годин). Обрала перший варіант, він набагато більше підходив під час вильоту, не довелося б десь 6 годин блукати з валізами по вранішній Вінниці, а потім ще й ночувати в абсолютно незнайомому мені Кишиніві. Купила квиток до Києва на сайті «Укрзалізниці», а на автобус до Кишиніва на сайті «Busfor», оплатила все через інтернет. Дорогу назад теж ретельно розпланувала та оплатила. Все досить раціонально, вивірено по часу, але молюся, щоб ніде не сталося форс-мажору.
Пакуємо валізи
Настав час збирати речі в дорогу. Моя уява намалювала мені не тільки довжелезний трансфер, а ще й мою величезну важку валізу, яку тягти мені на собі, як віслючкові, до Макаді з кількома пересадками. Тому вірно зібрати речі, це надзвичайно важливо для самостійної мандрівниці. Кілька років тому я склала детальний список речей в дорогу, який періодично оновлюю.
Великий плюс: у вересні в Єгипті дуже тепло навіть вночі, тому жодна тепла річ не знадобиться. Найважче та найважливіше – це снаряга: мої довгі ласти та нова маска на все обличчя обов’язково їдуть зі мною. На щастя гідрокостюм не потрібен, водичка в морі має бути дуже теплою. Аптечку збираємо дуже ретельно, не зважаючи на її вагу. Є така 100% прикмета: від чого ліки не візьмеш, то обов’язково трапиться, перевірено на собі. Косметичні засоби також треба брати, в готелях повний якісний косметичний набір буває вкрай рідко, окрім гелю для душа. Знайдіть невеличкі ємності та перелийте туди шампунь, бальзам для волосся, крем для тіла. Парфуми, засоби для обличчя, косметика та засоби для укладання волосся, якщо користуєтеся, також не будуть зайві. Пляжні та вечірні взуття та одяг, панама, окуляри, білизна, купальники - стандартно. Вихідні сукні просилися до валізи у повному складі, довелося влаштувати їм жорсткий безжальний кастинг. Я не беру золотих прикрас у мандри, бо буде шкода загубити, обходжуся сріблом та біжутерією. Цього разу взяла з собою зволожуючу маску для обличчя на тканинній основі, не пошкодувала. Дуже швидко можна привести шкіру до ладу.
Дуже раджу взяти з собою футболку, що добре прилягає до тіла для плавання в морі, бо сонце дуже агресивне, вода, як лінза, згоріти навіть під час плавання дуже легко. Забігаючи наперед скажу, що футболка допомогла, але не зайві були б і шорти для плавання. Коли плаваєш на ластах, частина тіла, що нижче спини знаходиться трохи над водою і через кілька днів вона у мене нагадувала 2 стиглі яблучка сорту «Ред Делішез».
Є ще один нюанс: коли я подорожую з чоловіком, він зазвичай має безліч кишень, куди зручно покласти ключі від номеру, чайові та інші дрібниці. Жіноче вихідне вбрання зазвичай кишень немає, тому маленький клатч з ремінцем через плече виявився дуже доречним. Для своєї важкої об’ємної снаряги заздалегідь придбала рюкзак для ластів, в нього вміщувалася також маска, ключі, крем та інше. Дуже зручна річ, яка дозволяє розвантажити руки.
Не пошкодуйте грошей та придбайте компресійні гольфи. Дуже корисна річ, якщо планується довгий сидячий переїзд. Також раджу пасту, щітку, гребінець та крема покласти спочатку до ручної поклажі, щоб мати змогу швидко привести себе до ладу в дорозі. Але в аеропорту не забутьте обов’язково перекласти засоби гігієни до основного багажу.
Документи, гроші, телефон та квитки на всі види транспорту поклала у клатч (із рук його не випускала), в основну валізу – копії всіх документів. До ручної поклажі взяла легкі штани, літнє взуття, сонцезахисні окуляри, що б швидко переодягнутися в аеропорту Хургади. Поклала 2 пляшки води, серветки, шоколад, пиріжки, банани та томатний сік. І ось тут я припустилася помилки: води та пиріжків та соку було занадто багато. Довелося надлишки викинути в аеропорту Молдови.
Довга дорога до Макаді
Трохи морально налаштувалася на довгу виснажливу дорогу та вирушила в путь. До Києва їду потягом, лежачи у зручному купе. Встигну ще насидітися. Потяг трохи запізнився, але у мене до автобуса ще цілих 3 години. От халепа, на залізничному вокзалі зовсім немає пандусів, тягну свої дві валізи на собі на третій поверх.
Обідаю в гарному кафетерії біля вокзалу. Слава Богу, все йде за планом.
Переїжаю на таксі до автовокзалу, трохи ще чекаю.
Величезний автобус прийшов за розкладом, людей дуже мало, зручно розсаджуємося по 1 людині на 2 крісла. Дарма я так переживала, не такий вже й важкий цей трансфер в таких умовах. В автобусі навіть є можливість підзарядити телефон. Зупинки робили часто, я виходила та просто ходила біля автобусу, щоб забезпечити кровоток. Дуже доречними виявилися компресійні гольфи, ноги зовсім не боліли та не затекли.
Проходимо 2 митниці, це доволі довго, запасіться терпінням. Вибірково перевіряли і ручну поклажу і валізи. У нас сталася невеличка затримка, через перевірку документів у депортованого чоловіка, що їхав з нами.
Автобус брала прямо до аеропорту, він найбільше підходив за розкладом, про що не пошкодувала, хоча вартість була найвищою. За 30 хвилин до початку реєстрації я була в аеропорту, вистачило часу привести себе до ладу. Реєстрація пройшла досить швидко. Половина літака громадяни Молдови, половина громадяни України (точніше у більшості громадянки за зрозумілих причин). Аеропорт, у порівняні з Борисполем, крихітний.
«Дьюті фрі» присутнє, хоча вибір теж скромний. Засоби для обличчя та парфуми я вже багато років купляю виключно в «Дьюті фрі», гарне сполучення ціна-якість. Останній раз поповнювала запаси в листопаді минулого року, крем вже майже закінчився. Купляю косметику та парфумерію, і хто ж з Молдови приїздить без «Білого аїста» (7 євро за 0.5 л 5*)? Також зацікавило «ігристе» в алюмінієвих бляшанках, на смак добре сухе та напівсолодке вино (1.5 євро за 0.25 л), прихопила кілька штук.
Літак - стандартний Boeing 737, але запах був дуже не звичний, таке враження, що ним до цього перевозили коней, ніколи такого не відчувала. Злетіли нормально. Познайомилася з чудовою парою з Полтави, що сиділа поруч зі мною. Майже весь політ розмовляли.
В аеропорту Хургади ми з полтавчанами скооперувалися та дуже швидко пройшли всі процедури. Місцеву сім-карту я купляти в аеропорту не стала, ще на кордоні з Молдовою підключила роумінг свого оператора, про що не пошкодувала, зв'язок був бездоганний, а по вартості вийшло майже те ж саме, що і місцева картка.
Трасфер до Макаді був коротким, хвилин 30, і я в готелі. На ресепції зустріла вже добре знайомого працівника, заселили швидко, 3-й раз отримала мій улюблений номер. Відгук по готелю повторювати не буду. Рівень трохи знизився, це видно в несуттєвих дрібничках, та помітить тільки той, хто відпочиває тут не вперше. Наперед скажу, що речі були зібрані вірно, а клатч, рюкзак для ласт, маска для обличчя дуже знадобилися.
Єгипетське таксі. Знайомство з «Бароном».
Постійно перебували на зв’язку з новими знайомими з Полтави Оленою та Сергієм. Вони зупинилися вже 8-й раз в готелі «Baron Palace» в сусідній бухті Сахл Хашиш. Це один із найшикарніших та найгарніших готелів у всьому Єгипті. Мої нові знайомі запросили мене туди на вечерю. Із задоволенням прийняла пропозицію: хочеться і з ними поспілкуватися та і легендарний готель побачити. Питання, як туди добратися? Наші готелі в сусідніх бухтах, відстань по узбережжю десь 7 км, але піша прогулянка по пустельній місцевості після заходу сонця не варіант, залишається тільки таксі. Готельний лімузин - сервіс надійно, безпечно, але дуже дорого, однозначно ні. Таксі за межами готелю – набагато дешевше, але жінці без чоловічого супроводу, я б категорично не радила.
Вирішила встановити додаток Uber, в моєму місті такої служби немає, ніколи раніше не користувалася. Таксі приїхало за 5 хвилин, з картки списалося 62 гривні, чудово. Під’їхали до посту між нашими 2-ма бухтами, виявилося, що з невідомих міркувань через в’їзд нас не пустять, жодні аргументи не діяли. Довелося їхати майже через Хургаду. Ви собі не уявляєте, як я нервувала весь цей час: їду незрозуміло скільки та незрозуміло куди. І тут Uber прислав повідомлення, що я відхилилася від маршруту, і якщо я в небезпеці, то треба натиснути кнопку в додатку. Я протримала палець біля кнопки всю дорогу, поки не доїхала «Baron Palace». Все нормально, можна видихати. Uber повернув мені 62 гривні, але натомість без всякого попередження списав 158 гривень. Наперед скажу, що дорога назад вийшла ще довшою та дорожчою. Потім дізналася, що це не примха таксистів, між бухтами дійсно не пускають з невідомих причин.
«Baron Palace» дійсно розкішний чудовий готель з високими стандартами сервісу, вражаючою архітектурою та висококласною кухнею. Територія дуже велика та охайна. Високий рівень готелю відчувається в кожній дрібниці, в таких шикарних, я ще не була. Завдяки Олені та Сергію я чудово провела час та отримала нові враження.
Пекельна екскурсія на «райський острів» з заїздом у торгівельний центр.
Люблю морські прогулянки, тому взяла екскурсію у Мустафи (я вже успішно купляла екскурсії у нього) на Помаранчевий острів. Мустафа обіцяв гарний снорк з наполеонами та муренами, те що мені треба. Краще б я цього не робила, що б не знати як же виросли ціни та впав сервіс. Ще й на яхті з’ясувалося, що майже всі туристи – представники країни-агресора. Сумнівне задоволення за власний рахунок. Швиденько знайомлюся та підсідаю до компанії угорців. На цьому сюрпризи не скінчилися. Гіди повідомили, що я купила екскурсію на Помаранчевий острів, а всі інші на Парадайз, тому ми пливемо на Парадайз, офігезна новина, трястя. А що, так можна? Нас вивантажили смажитися та робити фото на якийсь пляж, попередньо обізвавши його Мальдівами, до інстаграмних місць утворилася довжелезна черга. Взагалі не цікавлюся ні смаженням ні фотографуванням себе коханої у всіх можливих і не можливих ракурсах та позах. Було досить спекотно і народ тихо квасився у загородженій ділянці моря біля берегу. Спробувала посноркати: коралу та риби там не зустріла, а більш брудної ділянки в Червоному морі годі і шукати.
Повернулися на яхту та пішли морем до обіцяної ділянки з муренами та наполеонами. Ура, нарешті буде снорклінг!!! Пірнули в море. Всі ж знають, що годувати та чипати рибу у Червоному морі суворо заборонено? Виявляється, що наш гід про це нічого не чув: він плив з пакетом каші у руці, періодично випускаючи його вміст у море, щоб створити враження розкішного снорклінгу. За ним зібралася зграйка невеличких, досить розповсюджених риб (абудефдуфи, цезії, зебросоми), за рибою гналися туристи, які досить жваво у натовпі гамселили один одного руками та ногами по обличчю та іншим частинам тіла. Гід показав пальцем на глибину зі словами, що тут десь живуть наполеони, наполеонів ми так і не побачили. Добре, хоч мурен подивимося. Десь на глибині мирно куняла сірохвоста красуня. Гід пірнув, та добре смикнув мурену за хвоста, рибці зовсім не сподобалося таке ставлення, а кому б сподобалося? Шкода, що вона не вкусила гіда, хоч якісь би позитивні враження від екскурсії лишилися б. Наступну мурену він випадково, але дуже сильно вдарив ластою по голові. Тут вже я його була здатна вкусити. Як ви здогадалися, екскурсія мені не сподобалася.
Після екскурсії прошу, щоб мене висадили по дорозі біля величезного торгівельного центру «SENZO MALL». В цьому центрі можна купити майже все: їжу, одяг та взуття відомих та невідомих брендів, меблі, побутову техніку, посуд і т. п. Швидко купляю солодощі, спеції, мило, пасти, дезодоранти та ліки. До готелю їду цього разу без пригод, викликавши таксі через Uber. По поверненню в готель я про все докладно написала Мустафі. Він вибачився, а через 2 дні спитав, яку екскурсію я ще хочу. Та дякую, мені і попередньої вистачило, але простота – велика сила.
Специфіка місцевих чоловіків.
Не обійшлося і без курйозів. Ходять легенди, що місцевим чоловікам дуже подобаються пишнотілі білявки зі світлими очами. Не вірте, це не правда, їм просто дуже подобаються жінки. Я не володію жодною з перерахованих вище окрас, але навіть коли я відпочиваю з чоловіком, то прошу його зайвий раз мене не лишати саму, через якусь ненормальну надмірну увагу від місцевих. Тому однією з причин моїх довгих вагань щодо подорожі без чоловічого супроводу стало передчуття занадто великої уваги від місцевих кавалерів. Але сувора реальність навіть перевершила мої побоювання. Компліменти просто лилися як повноводний Ніл навесні, а стільки запрошень на побачення за один тиждень (це у них звучить, як поїхати подивитися Хургаду) я не отримувала навіть за місяць, коли була на 20 років молодше. Треба віддати належне, поводилися хлопці досить чемно, і мене ці «підкати» почали навіть веселити. Якби я працювала психотерапевтом, то направляла б до Єгипту жінок з низькою самооцінкою, як на лікування. Тому, дівчата (вік не має значення), раджу бути морально готовими до постійних компліментів та запрошень та не втрачати голови.
Дорога до Києва.
Відпочинок в готелі промайнув, як один день. В цілому все пройшло добре. Були деякі дрібні неприємні нюанси, але через них псувати собі вистраждану дорогоцінну відпустку не хотілося.
Та пора збиратися до дому. Мій, і без того пізній виліт, було перенесено ще на 2 години. Я навіть зраділа: цей готель браслетів не зрізає, догодовує та допоює гостя до останнього, а до автобуса з Кишиніву до Києва у мене ще залишається достатньо часу. Більше побуду в готелі, а менше на вокзалі. Продовжувати час користування номером я не збиралася, бо знала, що весь час очікування трансферу в аеропорт я проведу на пляжі, у барах та ресторанах. О 12-00 я здала кімнату, залишила речі у камері схову, з собою взяла гроші, документи, телефон, снарягу та рушник, що привезла із дому (завжди беру з собою рушник, якщо у мене пізній виліт, щоб постелити його на лежак або витерти волосся). Пішла на пляж, позасмагала, поплавала, попрощалася з рибами та улюбленим барменом. Після пляжу прийняла душ та привела себе до ладу в пустому номері, запропонованому на ресепшен безкоштовно. Після вечері дочекалася трансфер в улюбленому барі з живою музикою. З персоналом прощалася зі сльозами на очах, є дуже класні працівники. Ще раз дякую готелю та всьому персоналу за прекрасний відпочинок, я про свій вибір не пошкодувала.
В аеропорту Хургади знову зустрілася з Оленою та Сергієм. Ми зорганізувалися та швидко разом пройшли всі процедури. Місця попросили також разом. Долетіли без пригод, хоч в літаку знову пахнуло конями. Олена з Сергієм вирішили залишитися у Кишиніві на 3 дні, познайомитися з Молдовою. Попрощалися, але думаю, Бог дасть, ще обов’язково зустрінуся з цими чудовими людьми.
Uber аеропорт Кишиніва чомусь проігнорував, довелося брати «бомбілу» до автовокзалу (у мене автобус на цей раз звідти). Ой, а ціна «кусюча» - 15 американців, але альтернативи немає. Їхали хвилин 15. На вокзалі зустріла, Іру і Машу з Києва, ми з ними познайомилися в аеропорту ще на шляху до Хургади. Чудово, є гарна компанія в далеку дорогу.
Автобус гірший, ніж той, що віз до Молдови. Водії взагалі неадекватні: грубіянили, хамили, запізнилися, зупинки робили в глухих селах, де туалет можна знайти в темряві по запаху, а їжею в буфеті можна отруїтися тільки від погляду на неї. Господь таки почув молитви голодних жінок, наступна зупинка була на заправці біля Житомира. Найсмачнішого сандвіча з лососем важко й пригадати.
Дорога пролетіла дуже швидко за розмовами з моїми новими знайомими. Поділилися враженнями про відпочинок, неначе ще раз побачили сонечко та море. Їдемо скрізь розбитий Васильків, стає моторошно від понівечених війною краєвидів. Бесіда перейшла на страшні сумні спогади про початок вторгнення, часткову окупацію, про невідомість та шалену тривогу за близьких. Історії хоч і різні, але емоційно дуже схожі.
Ночівля в столиці. Дорога до дому.
А ось і столиця рідної країни. Коли я розраховувала транфер назад, виявився досить неприємний нюанс: під час комендантської години жоден транспорт в середині населений пунктів та між ними не ходить. Ось сумна математика: автобус прибув до м. Київ близько 20-00, до Сум їхати близько 5 годин, комендантська година з 23-00. Висновок тільки один – треба на ніч залишатися в Києві.
Ночівля на вокзалах – не мій варіант, я між економією та комфортом обираю комфорт. Але трошки зекономи не гріх. Вперше скористалася Bооking. Просто, надійно та без попередньої оплати. Обираючи помешкання, особливу увагу приділяла не тільки ціні та зручностям, а й розташуванню. Відкрила карту (я хоч і страждаю на топографічний ідіотизм але не на марнотратство). Розклад наступний: прибуваю автобусом до Київського автовокзалу ввечері, а зранку їду маршруткою до Сум від залізничного вокзалу. Відстань між вокзалами не велика, можна заощадити на таксі. Знаходжу міні-готель між двох вокзалів, вартість за ночівлю 540 гривень. Можна було б ще зекономити, та взяти ліжко в хостелі, але перспектива заночувати в одній кімнаті з купою незнайомих людей не гріла мені душу.
Міні-готель Westend Hotel Kyiv зустрів гостинно. В кімнаті чистенько, є мінімальний набір меблів, постільна білизна, рушник, вішаки та навіть чайник, телевізора немає. Зручності на кілька номерів, туалет, душ, холодна та гаряча вода. Все чисто, все працює, з сусідами не перетиналася. Довго я б в таких умовах не жила, але на 1 ніч просто чудово.
Смачно вечеряю в затишній піцерії прямо через дорогу від готелю.
Зранку беру таксі та швидко опиняюся біля вокзалу чекати маршрутку, там же снідаю та п’ю каву.
Ціна на маршрутку до Сум за кілька місяців зросла в двічі. Але людей майже немає. Комфортно їду одна на 2 сидіннях. 5 годин дороги і я вдома. Суми зустріли справжнім осіннім дощем. Душу зігрівали спогади про недавню відпустку.
Варто чи ні?
Якщо коротко підбити висновки, то відпусткою я залишилася цілком задоволена. Все було продумано та сплановано досить ретельно та розумно, форс-мажору в дорозі теж не сталося, слава Богу. На моє здивування я майже не втомилася від майже 2-денних трансферів, та почувалася добре.
Що треба обов’язково взяти із собою, окрім необхідних речей? Базові знання англійської мови наддадуть вам впевненості у собі у будь-якій ситуації. Опанування різних додатків для бронювання квитків, готелів, таксі та інших благ цивілізації зробить подорож більш комфортною. Пам’ятайте, що вчитися новому ніколи не пізно. Мобільний інтернет, фільми, програми суттєво скоротять час в дорозі. Відкритість, щирість та доброзичливість дозволить познайомитися з новими чудовими людьми. Ввічливість та повага до місцевого населення забезпечить вас відмінним сервісом і щирими усмішками (але чайові зайвими ніколи не бувають, не забувайте, це елемент етикету та традиції). А головне – не звертайте уваги на прикрі дрібнички і хай ніщо та ніхто не зможе зіпсувати вам омріяної відпустки. Ми це заслужили. Чи зважилася б я на такі мандри знову? Безумовно, так!
Може когось надихне моя розповідь, може, навпаки, відлякає, може хтось живе за принципом «що скажуть люди». Але життя одне і за вас його ніхто не проживе. Ми так часто собі у чомусь відмовляємо, так часто відкладаємо щось «на потім». Але «потім» може не бути. Життя одне – живи!!!
Бажаю всім миру та чудових незабутніх мандрів. Якщо є питання, пишіть, із задоволенням відповім.
