В Туреччину з маленькою дитиною – перший власний досвід.

24 декабря 2015 Время поездки: с 16 мая 2015 по 23 мая 2015
Репутация: +463½
Добавить в друзья
Написать письмо

Цікаво: і хто ж із «розумників» назвав період перебування вдома з маленькою дитиною після народження ВІДПУСТКОЮ? Відпустка (у моєму розумінні) – це відпочинок від роботи (поїздки на моря, дачі, до родичів, владнання якихось накопичених домашніх справ, врешті-решт бездумне валяння на пляжі біля найближчої водойми під запах шашличку). А відпустка по догляду за дитиною – це та ж сама робота, але більш відповідальна та виснажлива. Щоправда і платня за неї незрівнянно більша та приємніша – перша свідома посмішка, перше слово, перший самостійний крок твоєї малечі. Сподіваюсь батьки маленьких (і не тільки) діточок зрозуміють ступінь фізичного та морального виснаження молодих (по статусу) батьків, які самотужки, без дідусів та бабусь, виховують маленьку донечку.


Грошей (втім як і часу) для вирішення побутових проблем постійно не вистачає. І тому коли постало питання чи затівати ремонт у вітальні чи плюнути на все і поїхати кудись відпочити від відпустки (пардон за каламбур), шальки терезів однозначно схилились у бік подорожі. Водночас автоматично знімалось питання подарунку та святкування Дня народження моєї дружини (врешті-решт жили ж ми якось без тієї нової підвісної стелі).

Але досить лірики та філософських роздумів. Повернемося до «наших баранів», тобто до теми нашої розповіді. До питання планування майбутньої поїздки ми підійшли дуже ретельно та зважено, оскільки збирались у цю подорож уже в оновленому складі – з маленькою донечкою. Для неї це перша велика мандрівка (якщо не враховувати виснажливий, майже 10-годинний переліт у мами в животику із Шрі Ланки, про що я писав у своєму попередньому «опусі»).

Проконсультувавшись із нашим педіатром щодо намірів гайнути за кордон на моря із масявою, ми отримали вердикт: «А чому б і ні? Але пам’ятайте, що це більше відпочинок для батьків, аніж для дітей, хоча зайва доза вітаміну «Д» від лагідного травневого сонця дитині не завадить. Проте остерігайтесь басейнів і антисанітарії, приймати водні процедури необхідно обов’язково у плавках!». Зі старанністю «очкарика-відмінника» ми ретельно «перелопатили» Інтернет щодо закордонних подорожей із маленькими дітьми. Більшість дописувачів схилялись до висновків, що оптимальними країнами для таких поїздок є Греція, Туреччина, Болгарія...

Проаналізувавши усі «за» і «проти», ми зупинили свій вибір на Туреччині - готель Club Zigana категорії HV-1, що розташований у мальовничому містечку Бєльдібі біля Кемера. Але давайте про все по порядку. Оскільки нашій доньці на момент запланованої поїздки виповнилось 1 рік і 7 місяців, то вона вважалася інфантом (це тільки у мене це слово вперто асоціюється із відомою картиною Веласкеса?), отже була можливість трохи зекономити на вартості путівок – відпочинок дитини обійшовся у 75 умовних (страховка+аеропортний збір). На питаннях оформлення документів детально зупинятись не буду, оскільки і без мене було багато написано про необхідність вписати дитину у паспорт хоча б одного із батьків, необхідність заздалегідь замовити дитяче ліжко та вписати це у ваучер і т.д.


Отже, уладнавши усі формальності та отримавши від нашого турагента на електронну пошту необхідні документи, ми почали збиратись у дорогу. Перш за все потребувала суттєвого поповнення та оновлення наша туристична аптечка (з поправкою на маленького туриста). Придбати більш-менш пристойні та підходящі за розміром дитячі плавки за адекватною ціною виявилось проблемою (можливо, не сезон?); минулорічний круг для плавання виявився прокушеним його власницею (і коли вона встигла?); колись гарнюня рожева дитяча панамка з ніжними рюшиками (подарунок куми) на другу добу ретельних пошуків була виявлена за пральною машиною зі слідами від якогось маркера чи фломастера ядовитого кольору і т.д. і т.п. На оновлення літнього гардеробу доньки та пляжних аксесуарів для майбутньої мандрівки довелось витратити пару днів «мандруючи» Київськими магазинами у пошуках необхідного.

Як слухняні учні, керуючись настановами нашого турагента, напередодні вильоту ми вияснили у туроператора чи не змінився час вильоту та уточнили про всяк випадок номер телефону їхнього представника в аеропорту. І от, нарешті, аеропорт Бориспіль зустрічає нас рамками та суворими (лише на перший погляд) «сек’юріті». Зарядившись від батьків (тобто від нас) якимось драйвом в очікувані подорожі, наша доця з ентузіазмом, достойним Стаханова, вперто та завзято намагається викорчувати рамки металошукачів футляром від маминих окулярів. Цей вчинок не був розцінений охоронцями як спроба вчинити терористичний акт і ми у супроводі їхніх посмішок заходимо у зал очікування вильоту.

Представником туроператора виявився приємний молодий чоловік (здається, Женя), який вислухавши наше прохання посприяти у отриманні кращих місць у літаку, дохідливо пояснив, що за правилами безпеки польотів розташування пасажирів з дітьми у 1-му ряду та біля дверей аварійного виходу заборонено, але ще до початку реєстрації підійшов до стійки реєстрації та «застовпив» за нами місця у 3 ряду, що позбавило нас необхідності стояти у черзі на реєстрацію – за що йому великий «респект». Варто зазначити, що працівники митниці, побачивши масяву на руках, лояльно віднеслись до надлишку мінералки у ручній поклажі та не надто прискіпливо оглядали наш багаж.


В очікуванні посадки ми відвідали досить таки пристойну (на відміну від Анталійської) кімнату матері та дитини, побродили по «дютіку», разів з 10 покатались на рухомій доріжці і от нарешті наш літак (екібанистий - з вишиванкою на хвості) подали на посадку. Начитавшись форумів, перед злетом закапали нашій ляльці носика Риназоліном (0,25мг/мл) – щоб не так закладали вушка, приготували пляшечку з улюбленим компотом, пару книжечок та папин телефон з завбачливо завантаженим 5-м сезоном Лунтіка. У літаку, окрім нас, було десятка зо два сімей із дітьми різного віку - від кількамісячних немовлят до підлітків-тінейджерів із безумовними атрибутами сучасної молоді – неприступно-презирливим поглядом, капюшоном на голові та навушниками у вухах.

І от нарешті злітна смуга залишилась позаду – ми у повітрі. Наша манюня вперто намагається позбутись дитячих ременів безпеки, сидячи у мами на руках, не особливо переймаючись краєвидами за ілюмінатором. Нагадаю, що пасажири віком до 2-х років, себто інфанти (знову цей Веласкес лізе у голову), подорожують без надання окремого місця, тобто на руках у батьків. Якийсь 6-місячний соліст, смачно виплюнувши свою соску, завів арію, яку миттєво підхопили здається усі члени імпровізованого дитячого ансамблю нашого Боїнга. Наша масява теж трішечки долучилася до цього дійства своїм сопрано, але не довго, бо запропонований компотик, а згодом і Лунтік у телефоні, присмачений маминим молочком зробили свою справу. І до моменту подачі їжі наша доця уже мирно посапувала, рахуючи рожевих слоненят у своєму сні.

Перед посадкою ми розбуркали наше мацьопство, знову закапали носика та підсунули Лунтіка і от вона - Туреччина! Отримавши багаж та уладнавши усі митні формальності, прямуємо до столика із табличкою нашого туроператора. Привітні, але заморені дівчата розподіляють нас між автобусами для подальшого трансферу до готелів.

Трохи лірики. Ми багато читали у відзивах про те, що турки дуже небайдужі до маленьких діточок, а надто до дівчаток, так от: це правда! За години півтори (допоки тривала формальна метушня, пов’язана з прильотом) до посадки у автобус зо 5 турків, побачивши наше чадо, підморгуючи, намагались скуйовдити її блондинисте волоссячко та робили їй якесь їхнє турецьке «усі-пусі». А забігаючи наперед скажу, що за весь час нашого недільного відпочинку з десяток турків мало не на повному серйозі запитували чи не потрібен нам зять, бо у них вдома підростає такий файний хлопчик!


Але повернемось у аеропорт Анталії. Варто зазначити, що у роботі місцевих гідів нашого туроператора була якась неузгодженість і ми більше години просиділи у автобусі, хоча решта туристів уже давно роз’їхались, а на наші запитання: «Кого ми очікуємо і чому не їдемо?» дівчина-гід ухильно відповідала, що зараз поїдемо, а якщо хочете пити, то у водія у холодильнику є чудова мінералка усього за 2 доляри за маленьку пляшечку. У результаті цих перепитій, до нашого готелю ми дісталися уже знесилені та стомлені пізно увечері.

При заселенні сподівались, що нас заселять у першу чергу (з огляду на маленьку дитину), але адміністраторам на рецепції, втім як і більшості нашим колегам-туристам було начхати, аж допоки наша доця не почала демонстрацію своїх вокальних даних, увімкнувши своє сопрано (переходячи місцями на ультразвук) на усі децибели. Ми з дружиною і не здогадувались про таку могутність та діапазон голосу нашої крихітки! Під такий вокальний супровід ми заповнили запропоновані папірці та намагались домовитись, щоб у якості компліменту від готелю на День народження моїй дружині, (який мав бути за 2 дні) нам дозволили пізнє виселення у день від’їзду, але вже злегка очманілий від такого співу адміністратор сказав, що він не вирішує ці питання та підхопивши наші валізи власноруч потяг їх у номер для поселення.

У номер ми потрапили уже на початку дванадцятої ночі. Наступного ранку, прямуючи на сніданок, ми нарешті роздивились куди ж це ми потрапили. Сам готель розташований у колишньому заповіднику і має велику, затишну та охайну територію. Щоправда «ложечка дьогтю» у вигляді запаху каналізації на території біля рецепції таки була присутня. А може то смерділа не каналізація? Хоча місцеві запевняли, що така проблема існує в усіх готелях в районі Кемера. Кожне дерево пронумероване, деякі корпуси будувалися таким чином, що посеред східців на другий поверх росте дерево.

Лагідне Середземне море та власний, закритий для сторонніх пляж, щоправда одна із драбинок для входу у море розхитана та потребує ремонту, але є і дитячий «жаб’ятник» із намивним піском, де ми в основному і купалися із нашою маленькою. Є 2 дитячих басейни, чудовий дитячий майданчик із покриттям із штучної трави... Про сам готель в інтернеті і так уже багато написано і можна було б ще багато розповідати, але облишимо хвалебну риторику туроператорам, які продають сюди тури.


На наш погляд, загалом готель доволі пристойний та відповідає заявленій категорії HV-1, проте є ряд запитань переважно до персоналу готелю та гідів (а може і до політики керівництва готелю в цілому?). Так от, після сніданку мої дівчата делегували мене на зустріч з гідом. Проте розповіді про визначні місця Туреччини та «мізерні» (тільки для нас, як для своїх) ціни на екскурсії здається нікого із присутніх туристів не вразили, бо усіх манило кого лагідне і тепле море, а кого шаровий ультраолінклюзівський алкоголь у барах.

Після цієї зустрічі я підійшов до гідів та «завів свою шарманку»: «Люди добрые, спамажите, мы сами люди не местные…», коротко кажучи, звернувся із проханням посприяти у вирішенні питання, щоб у якості компліменту від готелю на День народження дружини нам дозволили (без додаткових капіталовкладень з нашого боку) звільнити номер у день від’їзду об 14.00, а не у 12.00, як це встановлено, оскільки наша масява у цей час має поспати. Проте вони відверто «відморозились» та сказали, що взагалі то ці питання у компетенції адміністраторів, та запропонували підійти за день до від’їзду, мовляв подивимось що можна зробити, принагідно поцікавившись про всяк випадок чи мене точно не зацікавила чудова одноденна екскурсія в Ізраїль в Єрусалим усього за 230 у.о.? Я відповів, що подумаю і ми розпрощались – розійшлись думати.

Звичайно, дуже хотілось здійснити паломництво до святих місць, але така мандрівка дуже виснажлива для дорослих (уже не кажучи про маленьку дитину) та і за один день не встигнеш побувати скрізь де б хотілось, а ще думки про розмальовані та місцями обідрані нашою манюньою шпалери у вітальні, які потребували заміни (а ще й підвісна стеля…) опускали нас на землю від мрійливих думок про Землю обітовану та стримували від незапланованих витрат.


Скажу відразу, що усі наші намагання вирішити на шару питання пізнього виселення не мали успіху. Кожну годину перебування у номері понад встановлений термін турки оцінили у 30 умовних. Більш того, у день від’їзду у нас стався доволі неприємний інцидент з адміністрацією: ми, як добропорядні туристи, завчасно зібрали валізи та віднесли їх у кімнату біля рецепції для зберігання до моменту виїзду. О пів на дванадцяту розшукали покоївку, яка обслуговувала наш номер, вручили їй доляр та (за совковою звичкою) намагались здати їй номер. Вона ні слова не розуміла ані англійською, ані російською, вже не кажучи про українську. Жестами показала, що у неї є ключ від нашого номера. І ми з почуттям виконаного обов'язку і чистою совістю, забравши решту речей, попрямували на пляж, оскільки домовились із новими знайомими-земляками, що наша крихітка зможе поспати під шатром на березі, який вони завбачливо «анексували» ще у перший день свого приїзду. Але десь о пів на другу якийсь хробак сумніву (правда, класно звучить!) таки закрався: може ключ від номеру треба здавати на рецепцію зараз, а не перед від’їздом? І моя дружина вирішила таки віднести їм цього ключа.

Яким же було її здивування коли адміністратори почали вимагати від неї 60 у.о. за те, що ми не звільнили номер вчасно а користувались ним ще майже 2 години!!! Наші аргументи: «Запитайте у покоївки коли ми звільнили номер!» - не діяли і вони перейшли до відвертих погроз: «Ми вас просто не випустимо!!!» Дружина їм на це: «Як ви собі це уявляєте?» Потім вона взяла їхню пам’ятку туристу та почала при них у голос прискіпливо (як і належить справжньому юристу) читати. У цій пам’ятці написано, що турист зобов’язаний звільнити номер до 12.00! Але ніде жодного слова не написано, що він повинен здати ключ на рецепцію до 12.00! На це у них не знайшлося жодних контраргументів. Поплямкавши мов риба ротом (мабуть ковтаючи якісь свої турецькі матюки), вони таки погодились, що були не праві.

Врешті усе вирішилось для нас благополучно, але неприємний осад залишився. Вийшло як у тому анекдоті про двох корінних одеситів:

- Абрам, после вашего визита на День рождения нашей Софочки мы таки не досчитались серебряной ложечки!

- И шо Вы себе такое имеете мне сказать? Шо мы случайно взяли вашу ложечку? Ой, не делайте мне смешно! Да у нас свое фамильное серебро…!

- Да не, ложечку мы таки нашли, но неприятный осадок остался!

Доречі, нашу маму з Днем народження все-таки привітали - принесли у номер пляшку вина, фрукти та вітальну листівку – дрібничка, але приємно! Цілі дні зазвичай проводили на пляжі купалися у морі та засмагали, потягуючи безалкогольне Мохіто, чи молочні коктейлі, завбачливо окупувавши пару лежаків під навісом, та пару на сонці (благо із цим проблем не було – завжди знаходились вільні). Коли нашій маленькій набридало – ходили на дитячий майданчик, де вона із задоволенням гралася, каталася на гойдалках, спускалася із гірок…


Під час нашого відпочинку у Туреччині відзначали День народження Ататюрка – першого президента Туреччини. До цього дня територію готелю прикрасили турецькими прапорами, повітряними кульками і проводили гала-вечерю на вулиці біля басейну зі святковим концертом. Щовечора проходила дитяча дискотека, яку ми полюбляли відвідувати. Дружина дивувалася: «І хто її так навчив трясти гузном?», дивлячись як наша малеча витанцьовує під хіти якогось «Крейзі Фрог».

Варто зазначити, що наша доця із категорії дітей, які і секунду не всидять на місці та знайде калюжу із багнюкою і посеред пустелі та обов’язково у неї влізе. Так от уже на другий день перебування у готелі наша масява посадила собі синяка на лобі, послизнувшись на мокрій від поливу доріжці (доречі вона дійсно стає дуже слизькою після вранішнього поливу і ми теж кілька разів мало не падали, демонструючи майстерні піруети та чудеса еквілібристики). Окрім того, такий щедрий полив спричиняє значну вологість на усій території готелю, а надто у номерах, які розташовані на 1-му поверсі.

На території готелю багато затишних місцин із гамаками, лавками, парковими скульптурами усіляких оленів, ведмедиків, кенгуру… Тому, природно, що кожен наш «трансфер» до ресторану, чи на пляж розтягувався у часі інколи на пів години – треба ж було привітатись із усіма цими ведмедиками та накормити дерев’яних черепашок завбачливо зірваними квіточками та травичкою! Для дорослих відпочивальників теж створено всі умови для відпочинку: кілька басейнів (один із них зі штучними хвилями), 3 водяних гірки, кілька барів, непоганий хамам, сауна, на території є холодильники із прохолоджувальними напоями тощо.


До харчування, як і до якості та асортименту продуктів у нас претензій не було. Хоча неприємно здивувала політика керівництва готелю щодо заборони виносити будь-які харчі із ресторану. Зрозуміло було б не дозволяти відпочивальникам виносити пляшки із алкоголем аби дійти до потрібної кондиції десь за межами ресторану, адже для цього є бари. Але коли грізний «сек’юріті» на виході із ресторану відбирає айран (доречі дуже смачний) у дідуся із явними ознаками проблемного шлунково-кишечного тракту, чи банан у дитини – це вже занадто! Благо нас ніхто ніколи не чіпав, але ставши свідком такої картини, я не зміг не втрутитись: «І це по-вашому ультраолінклюзів?», на що цей «сек’юріті» безапеляційно відповів: «Єс!». Причому за інформацією туристів, які уже не перший рік приїздять у цей готель, ситуація у цьому плані з кожним роком лише погіршується.

Вражали туристи, які з ранку до вечора безвилазно просиджували у барах, дегустуючи міцні напої та намагались хоч трохи протверезіти, під час «мандрівок» між барами у позі літери «Л» (обіпершись головами одне об одне), позаяк «мандрувати» у позі літери «І» (тобто, самостійно) вони були не спроможні. Роботу аніматорів оцінити важко, оскільки біля басейнів, де вони тусувались, ми бували лише кілька разів, та і то лише заради фотосесії, або для того, щоб залізти в Інтернет.

З огляду на обставини - доволі короткий термін нашої поїздки та наявність масяви (за ремонт у вітальні взагалі мовчу) ми свідомо відмовились від намірів поїхати на екскурсії, тому за територію готелю виходили тільки двічі – звичайно ж на найближчий місцевий базар (перший раз - «пристрілятися», другий – скупитися).

Начитавшись в інтернеті рекомендацій «гуру від туризму», що на єгипетські базари слід ходити із привабливою блондинистою кралею у міні спідниці, а на турецькі – із крихіткою на руках – і буде тобі щастя у вигляді шалених знижок, ми так і зробили: причепурили донечку, про всяк випадок поклали у рюкзак пару великих ашанівських пакетів (для майже дармових покупок та подарунків для масяви від турецьких торгашів). Ага, не тут то було (чи може ми не на той базар ходили?). Ціни не набагато відрізняються від київських і взагалі, таке враження, що потрапив на Троєщинський базар: десь третина продавців - колишні наші СНГівські співвітчизники, а люб’язність місцевих продавців зазвичай закінчується коли ти намагаєшся збити ціну на їхній товар. Хоча і траплялись місцеві продавці у яких було приємно не тільки щось купувати, а й просто розмовляти із ними. У результаті такого «шопінгу» усі наші покупки (сувеніри, турецькі солодощі та модняве рожеве пончо для нашої крихітки) помістились у рюкзак, а бонус у вигляді шматочка рахат лукума наша лялька відразу «зхом’ячила» на зворотному шляху до готелю.


А тепер трохи із власного досвіду щодо організації харчування нашої малечі – можливо хтось знайде для себе щось корисне: ЇЖА для дитини. Є дитячий стіл: картопля (пюре та смажена); макарони (при чому на дорослому столі можна було знайти тверді сорти); овочі тушені та відварені; як правило, пара видів рідких страв (супи); відварені м'ясо або риба; йогурти (на обід – фасовані та на розлив); сири (тверді та творожок, до речі, не смачний, наша манюня не захотіла їсти); печиво. Молоко зранку завжди було на дорослому столі або у пакетах, або у кавомашині, або у молочних кашах (рис, вівсянка). Масло (як вершкове так і рослинне) та хлібобулочні вироби були завжди у великій кількості. Завбачливо привезені з дому дві банки паштету з індички та кролика (HAME) добре послугували, адже наша масява ще не їла м'ясо без обробки, а у ресторані, навіть на дитячому столі, м’ясне пюре було відсутнє.

Окремої наявності якихось блендерів чи іншого приладдя, як читали у інших відгуках по готелях, не віднайшли, і обслуга у ресторані нічого про таке не знала. Іноді виходили із ситуації так: брали бульйон із відвареного м’яса чи риби + картопля + подрібнена зелень = такий собі супчик. Спробували давати трошки тушковану рибу (на вечерю). Наша манюня із задоволенням їла їхні млинці (готують при тобі на сніданок). Дуже вподобала яблука (червоні – запашні та солодкі), були такі випадки коли тільки-но хтось із батьків починав гризти цей фрукт, як відразу лунало «дай». Відкрили для себе огірок: просто несамовита спокуса для дитини оте свіже, почищене зелене диво (під враженням навіть «оічок» почали говорити). Інші фрукти та овочі були завжди: банани, апельсини, помідори, полуниця, але ми на них чомусь не дуже запали.

Ми брали із собою 2-х літрову пляшку дитячої води, але вона нам, по суті, не стала у нагоді. На пляжі у автоматах бутильована вода не погана, та і зупинити наше дитятко, коли вона тягнеться до дорослої пляшки, була не сила. ІСТОТНИЙ, як на нашу думку, НЮАНС: масяві дозволялося їсти ложкою, пити з чашки та пляшки, тобто вчитися їсти з посуду «дорослих». Думається, мало хто б вдома дозволив так смітити, як виходило у нас, але доброзичливе ставлення прибиральників ресторану нас до такого підходу лишень спонукало. Певний час недалеко біля нашого столу (радше – стільчика масяви) просто «чергувала» тітонька зі шваброю. У результаті такої «вседозволеності» мали за сім днів дитину (нагадуємо вік: 1 рік і 7 міс), яка самостійно та вправно пила рідину з чашки і пляшки та орудувала столовим приладдям!


Наша манюня навчилася самостійно одягати круг та майже вправно плавати на ньому! ЇЇ словарний запас поповнився кількома новими словами та новими танцювальними «Па» і т.д.! Соціалізація у новому середовищі (оце завернув!) за один тиждень дала для розвитку нашої крихітки набагато більше аніж місяць прогулянок, ігор та спілкування із однолітками на дитячому майданчику нашого будинку. На зворотному шляху в аеропорту Анталії ми накормили нашу масяву завбачливо припасеною ще з дому швидкорозчинною кашею (вівсянка з молоком), яку ми тільки тут і відкрили, приправивши її фасованим брикетиком масла, прихваченим напередодні у нашому ресторані. У найближчому кафе попросили «хот воте» для «припеарін фуд фо літтел бебі» і нам ніхто не відмовив (безкоштовно).

Поради по дитячому харчуванню (вік до 2 років, хоча бувають і особливі потреби):

1. Взяти із собою необхідну кількість готового м’ясного пюре.

2. Подбати про харчування дитини у дорозі.

Зворотній шлях додому пройшов спокійно і без особливих ексцесів. Трохи виснажливим виявився трансфер до аеропорту (із заїздом у якийсь «прикормлений» торгівельний центр) та ще й з піддатими сусідами по автобусу з якихось другосортних (і не зовсім) готелів, яких ми підбирали по дорозі. Всю дорогу вони голосно ділились враженнями від свого шикарного відпочинку, намагаючись переконати одне одного, що їхній готель був крутіший, інтенсивно жестикулюючи при цьому та явно хизуючись не зрізаними браслетами, які, вочевидь, мали демонструвати їх приналежність до олінклюзівської касти.

Сам переліт до Борисполя пройшов спокійно та якось ненавантажливо. Нам пощастило, що у літаку були вільні місця, і ми зайняли третє крісло поруч із нашими. Знову капельки у носика та мамине молочко і дитя разом із мамою, протягнувшись на 2-х кріслах, проспали майже весь переліт.

А зараз пропонуємо загальні рекомендації, що базуються на власному досвіді щодо пляжного відпочинку за кордоном із маленькою дитиною:

1. На нашу думку Туреччина є доволі непоганою альтернативою Чорноморським курортам, тим паче, якщо плануєте вирушити у таку поїздку із маленькою дитиною: немає проблем з акліматизацією, переліт трохи більше 2-х годин, один часовий пояс, немає проблем із мовою – значна частина персоналу розуміє та частково розмовляє російською.

2. Район Кемера є досить вдалим вибором для відпочинку із дітьми, але потрібно вибирати готель, де на пляжі є дитячі «жаб’ятники» із намивним піском, оскільки галька не зовсім комфортна для дітей. Взагалі у нас не було відчуття, що ми побували за кордоном, оскільки місцевий клімат та ландшафт дуже нагадує південне узбережжя Криму чи Кавказькі курорти, а російськомовні відпочивальники та персонал взагалі вводили у стан якогось «дежавю» - десь я це уже бачив.


3. Друга половина травня (початок курортного сезону) – ідеальний час для такого відпочинку – уже доволі тепле море (21-25 градусів) та лагідне (не палюче сонце). Нова (часом навіть із етикетками) готельна білизна. Вичищені та без усіляких там вірусів, про які писали у інтернеті басейни, ще не розтрощені лежаки.

4. Не забувайте про аптечку, креми чи інші прибамбаси від комарів та дитячий засіб для/після засмаги. Нам із аптечки знадобились лише ранозагоюючі засоби, оскільки наша доця немилосердно розчухала комарині укуси.

5. Якщо дитина ще хоч інколи потягує мамине молочко, то побалуйте її ним під час злету та посадки у літаку – це, мабуть, найкращий засіб від закладених вушок та й заспокійливий ефект не аби який.

6. Візьміть із собою дитячий візочок-тростину (коляску-трость)! Його можна навіть брати із собою у салон літака як ручну поклажу. Ми не брали із собою, про що дуже шкодували. Бачили, що у деяких готелях є прокат візочків, але у нашому ми не виявили.

7. Плануйте поїздку хоча б днів на 10-12, у всякому разі нам 7-8 днів видалося замало.

8. У кого є сумніви: їхати чи ні – звичайно ж їхати!!! Це буде корисно не тільки для батьків, але у першу чергу і для вашої дитини. Врешті-решт, ми вважаємо, що для того, щоб не виховати закінченого егоїста із дитини, батькам не варто повністю ставити хрест на якихось своїх потребах та бажаннях заради свого чада і дитину потрібно поступово адаптувати до потреб батьків (сім’ї), вчити поважати їх та рахуватися із ними. Та й для мам така поїздка дасть можливість не тільки відпочити морально та фізично від кухонних і домашніх турбот, а й більше часу та уваги приділити дитині.

9. Вирушайте на відпочинок лише із позитивним настроєм! Це - чи не основна запорука вдалої поїздки!!!


Знову трохи лірики: І зараз, коли календар невпинно показує наближення Нового року, а за вікном - то холод і сирість, - то сонце і +12 та починають розпускатись бруньки на кущах і деревах, інколи здається, що сам Гідрометцентр уже вагається щодо визначення пори року: чи то осінь, чи зима, а може і весна - ми із особливою ностальгією згадуємо цю нашу мандрівку та періодично влаштовуємо вечори спогадів, вкотре переглядаючи фото та відео із цієї поїздки. А подумки (десь у своїх мріях) уже прокладаємо нові маршрути наших майбутніх подорожей у самі різноманітні куточки нашої планети…

Загалом ми та наша донечка залишились дуже вдоволені цією поїздкою, а досі не переклеєні розмальовані шпалери у вітальні та якісь незначні неприємні моменти анітрохи не пригнічують наших спогадів. Можливо комусь ця розповідь і видасться трохи нудноватою та критичною, але ми свідомо ретельно описали неприємні моменти, які мали місце під час цієї поїздки, адже від впливу «людського фактору» ніхто із нас не застрахований. Втім, якщо хоч кого-небудь наші застереження та набутий досвід убезпечать хоча б від зіпсованого настрою – то значить не дарма було витрачено і мій і ваш час. Якщо у когось будуть якісь запитання – пишіть, ми з радістю відповімо. Вдалих вам подорожей!!!

P.S. Сидимо з дружиною відбираємо фото, щоб проілюструвати цю розповідь. Наша масява це узріла, стала в позу «вождя народів» (з витягнутою рукою у бік телевізора) та вимогливо заявляє: «Папа, кутіть ді-ді і мама Туті!». Перекладаю: «Папа, включи доця і мама в Туреччині!». Пішов вмикати телевізор…

Переведено автоматически с украинского языка. Посмотреть оригинал
Чтобы добавить или удалить фотографии в рассказе, перейдите в альбом этого рассказа
Вид на пляж та готель з пірса.
Мальовничі види території.
Вихід на пляж.
Басейни, гірки, бари.
Басейни, гірки, бари 2.
Вид на басейн із хвилями.
Територія 1.
Територія 2.
Територія 3.
Територія 4.
Територія 5.
Територія 6.
Територія 7.
Вид з номеру - наче декорації до фільму
Аватар 2. Балкон із рушником - наш номер.
Ось воно - дійсно бережливе ставлення до природи.
Пронумеровані дерева.
Повз таких оленів і дорослим важко спокійно пройти.
Наша масява
Черговий
Комплімент від готелю на День народження нашій мамі.
Похожие рассказы
Комментарии (11) оставить комментарий
Показать другие комментарии …
аватар