Карантинна Каппадокія очима українського туриста. Частина 13

01 августа 2021 Время поездки: с 20 мая 2021 по 27 мая 2021
Репутация: +8490½
Добавить в друзья
Написать письмо

Початок тут: Частина 1Частина 2Частина 3, Частина 4Частина 5, Частина 6, Частина 7, Частина 8Частина 9Частина 10, Частина 11Частина 12.

Технічна частина з картами, посиланнями та коротким змістом всіх серій розташована тут

День 8. Вранці, вже спакувавши валізу, видерлась на дах готелю помилуватись на злітаючи повітряні кулі.

Щасливе споглядання було різко перервано водієм бусіка, який голосно волав про трансфер до аеропорту. Хм, дивно. Приїхав на 15 хвилин раніше заявленого часу. Спускаюсь вниз. Мене з валізою швидесенько пхають в бусік, ледь встигаю з Нявкалкою попрощатися ))

Їдемо. Не відпускає відчуття, що тут щось не те. Ну, не властиве для турків приїжджати раніше. Спізнитися – так. Раніше – ні. Раптом згадую, що аеропортів поблизу Гьореме два. Мені в Кайсері. Але ж є ще Невхешір. ААААА, я що, не в свій аеропорт їду?! Перепитую водія. Зрада відміняється. Він їде в Кайсері.


З півдороги водію починають телефонувати забуті пасажири з нашого готелю. Де вони ховались і чому не чекали на вулиці свій трансфер, науці не відомо. А водій бач, не розгубився, зняв з даху мене та повіз в аеропорт. "Какая разніца" кого везти. Варіант турецький ))

В аеропорті на вході міряють температуру, сканують багаж та пускають далі. Зал очікування невеличкий. Duty Free представлений маленьким кіоском з водою та шоколадом )) Йдемо на посадку.

Практикую аерозйомку:

Izmir Adnan Menderes Havalimani. Довга стиковка в аеропорті Ізміра. Є два варіанта подальшого розвитку подій. Або з книжкою сидіти в аеропорті та чекати на свій рейс. Або виїхати в Ізмір та роздивитися місто. Другий варіант відразу натикається на фактично нерозв’язне питання - як дістатися до міста та повернутись назад.

В мирну доковідну епоху це можна було зробити кількома способами. Приватним або муніципальним автобусом, електричкою Izban, на метро чи таксі. Зараз майже всі варіанти вперлися в прив’язку транспортної картки до HES-коду.

Автобус Havas.Потрібний нам рейс ALSANCAK-KARSIYAKA-MAVISEHIR, зупинка Alsancak Büyük Efes Oteli. Приймають готівку, HES-код не вимагають. Але в зв’язку з карантинними заходами не мають сталого розкладу та пропонують його взнавати за 24 години, написавши їм на електронну пошту.

Лист написала. Розклад отримала. Останній зворотній рейс у них в районі обіду, що робить виїзд в місто геть не логічним.

З усього муніципального транспорту найкраще підходить автобус №202 HAVALIMANI – CUMHURIYET MEYDANI. Тут можна їхати до кінцевої зупинки, або виходити на двох передостанніх зупинках (це залежить виключно від ваших туристичних планів). 

Будь-який квиток чи транспортну картку потрібно прив’язати до свого HES-коду. Ось тут і починаються головні "але". По-перше, HES-код повинен бути дійсним принаймні 6 місяців. По-друге, для прив’язки HES-коду до квитка на турецький мобільний номер повинен прийти код підтвердження. Що робити тим, у кого не має турецького номеру та HES-код виданий виключно на дати поїздки – залишається загадкою.


Виходжу з аеропорту, бо повернутися та почитати книжку я завжди встигну. Відразу натикаюсь на автобуси Havas. Потрібного мені рейсу не має, до того ж працюють вони за методом "набору пасажирів", тобто поки не буде певна кількість – не їдуть.

Блукаю в пошуках зупинки 202 автобусу. Знаходиться все, крім потрібного )) Ходжу кругами на різних рівнях. Підіймаюсь. Спускаюсь. Ліворуч. Праворуч. Відчуваю себе Алісою в Задзеркаллі ))

Нарешті! Тільки знайшла зупинку, відразу під'їжджає автобус. Підходжу до водія, щоб спитати за квиток. Він махає рукою, щоб я сідала. О, хто ж відмовиться!

Наступна година мого життя була сповнена наскального живопису та намагань пояснити, що я турист, мені потрібні ваш одяг, черевики та мотоцикл квиток і центр міста. Водій англійської не знає, нечисленні пасажири також. Але всі намагаються допомогти ))

В підсумку мені продали транспорту картку на одну поїздку (вартість 10 лір), яку відразу валідували. Навіть якось домовились, що в зворотній бік мене на цій же зупинці заберуть. Оце так гостинний початок!

Izmir. Третє за кількістю населення місто Туреччини, порт та одне з найдавніших поселень на узбережжі.

Понад три тисячі років тому стародавніми греками було засновано місто Смірна. Далі були візантійці, сельджуки, мальтійські рицарі та османи. Найтрагічніша сторінка тутешньої історії пов’язана з 1922 роком. Тоді пожежа, яку не могли загасити майже десять діб, повністю знищила грецький та вірменський квартали. Той факт, що мусульманські та єврейські квартали уникли ушкоджень, і досі є головним аргументом в версії тогочасних подій - пожежа була не випадкова і направлена на те, щоб позбутися християнського населення тогочасної Смірни.

Сучасний Ізмір – місто яскраве та контрастне. Дуже контрастне. Я б його умовно розділила на дві частини. Якщо стояти на набережній обличчям до моря, то праворуч буде сучасна "європеїзована" частина, ліворуч – старе місто зі східним колоритом, в якому збереглися пам’ятки історії та архітектури.

Тож виходимо на набережну та йдемо ліворуч, роздивляючись все навкруги. До слова, загальна довжина ізмірської набережної складає майже 35 (!) км.

Рибалки зустрічаються буквально на кожному кроці:


На вулиці за 30°, тож мене не полишає питання, як вони виживають в такій одежі?

Види на район Karsiyaka. Буквально його назва означає "протилежна сторона". Тут знаходиться одна з головних торгових вулиць Ізміра, розташовані офісні будівлі та житлові квартали. Район зв’язаний з центром міста поромним сполученням та приміською електричкою Izban.

Загадка. Навіщо цей чоловік спускає на воду повітряні кульки? Трохи нижче можна буде звірити свою версію з реальністю ;)

Aziz Polikarp Katolik Kilisesi. Одна з семи церков Апокаліпсису від Іоанна та найдавніший храм Ізміра. В 155 році до нашої ери Святий Полікарп був закатований римлянами, пізніше на його честь звели першу капличку. Нинішня реконструкція церкви датується 1620 роком, коли Сулейман Великий особисто розпорядився привести храм до ладу. Зовні виглядає дуже скромно.

Всередину через карантинні обмеження не пускають. Дуже шкода, бо там є на що подивитися. Світлини взяла тут.

Фотозамальовки по дорозі:

І відповідь на загадку про повітряні кульки на воді. Це імпровізований тир, з от такими от кольоровими мішенями.

Пам’ятник затонулим кораблям:

На набережній представлений широкий спектр послуг та товарів :)) Тут тобі і фото за 5 хвилин, і пересувна ятка з товаром "Все по 10 гривень", і мідії, і насіння, і не ідентифікована зелена чи то слива, чи то яблуко, і повітряні кульки.

Там де відсутня тінь, її намагаються створити штучним чином.

Atatürk (Konak) Meydani. Головна туристична площа Ізміру. Названа на честь губернаторського будинку, який і досі тут знаходиться.

Saat Kullesi (дослівний переклад "годинникова вежа") є творінням французького архітектора Раймонда Чарльза Пере. 25-ти метрова вежа, зведена у 1901 р. в пізньоосманському стилі з мавританськими мотивами, була подарована жителям міста султаном Абдулхамидом, а баштові годинники, які ще жодного разу не дали збій – це особистий подарунок прусського імператора Вільгельма II.

Konak Yali Mosque. Невелика та елегантна мусульманська мечеть 18-го століття з кольоровими плитками навколо зовнішніх вікон.


Вона вражає не тільки своїми розмірами, а й не типовістю архітектури: головне приміщення пов'язане з мінаретом.

Трохи глиб кварталу розташований Kemeralti Bazaar – один з найбільших ринків в країні. Я пройшлась буквально по краєчку, бо базар крім своїх принад містить таку кількість професійно-нав’язливих жебраків і прохачів, що вони відбивають будь-яке бажання там затриматись.

Алея квітучих кактусів викликала просто таки дитяче захоплення. Яке ж це диво для наших "північних" очей!

Продовжуємо прогулянку центральним районом Konak:

Місцеві спальні райони:

Заглиблюємось в старий єврейський квартал:

Сходи, як головна тутешня "родзинка". Ох, це ж як жити в хмарочосі без ліфта ((

Велосипед як частина декору ))

Кавуни продають (нагадую, на календарі – травень місяць):

Охоронці сплять ))

Asansör. Цегляна вежа з двома ліфтами, побудована в 1907 році, щоб з’єднати верхню та нижню частини єврейського кварталу. До того мешканцям доводилось підніматися пішки 155-ступеневими сходами. Споруду проектували італійські та французькі інженери, а спонсорував все єврейський банкір і філантропом Nesim Levi Bayraklioglu (праворуч фото не моє, взяла тут).

Спочатку ліфти працювали на паровій тязі. Потім міський муніципалітет їх відреставрував, і зараз вони функціонують на електриці. Туристи сюди підіймаються заради краєвидів міста з висоти пташиного польоту.

Місцеві панянки також полюбляють фотосесії на фоні міста ))

Спробувала я видертись ще на кілька прольотів вище. І знов пройнялася співчуттям до місцевих, один ліфт - це добре, але тут таких ліфтів з два десятки потрібно будувати! А я ж навіть до верху не долізла...

Повертаюсь, роздивляючись по дорозі місцеву флору:

Набережна:

Будь-яка тінь відразу займається відпочиваючими:

Ловиться не тільки рибка ))

Праворуч, вище по курсу, залишаються ще дві історичні пам’ятки:

- Agora. Це залишки стародавньої площі Смірни, яка була побудована древніми греками. Містить капітелі та коринфські колони, залишки трьох воріт та уламки статуй Церери, Нептуна і Діани. Тимчасово зачинена через карантин. Світлина звідси.


- фортеця Kadifekale (буквально "оксамитовий замок"). Побудована в III столітті до н.е. Лисимаком – генералом армії Олександра Македонського, який став згодом царем Фракії, а пізніше і Македонії. Пишуть, що цей район небезпечний для туристів, тому якщо наважитесь сюди підійматися, будьте обережні. Фото взяла тут.

Вітрини, мурали, пам’ятники.

Знаходжу незайняту тінь та насолоджуюсь видом на море...

Прямую в умовно другу частину міста, більш європеїзовану та сучасну.

Народ відпочиває, влаштувавшись прямо на газонах:

Не припиняю дивуватися – як їм не жарко?!

Cumhuriyet Agaci Heykeli. Пам’ятник був встановлений в 2003 році до 80-річчя Турецької Республіки. Символізує національну боротьбу за незалежність та містить барельєфи з відсилкою до хеттської, сельджуцької та османської цивілізацій.

Kibris Sehitleri. Популярна пішохідна вулиця, на якій розташовано безліч крамниць, магазинів відомих брендів, кафе та ресторанів.

Тут цікаво блукати, звертаючи в провулки та розглядаючи тутешній розпис стін. Але годинник невблаганно сигналізує, що час на знайомство з містом майже вичерпано.

Народу на набережній побільшало в рази!

Прямую на зупинку свого 202 автобусу. Водій мене пізнає та привітно сигналить ще на під'їзді )) Схема купівлі квитка вже відпрацьована. Автобус напівпустий. До аеропорту доїжджаю взагалі сама. Водій питає, який термінал мені потрібен та хвацько заїжджає під самісінькій вхід. Отак на автобусі, як на таксі, я ще в аеропорт не приїжджала ))

Контроль. Перевірка квитків. Зона загального очікування. Зйомка території переривається криком охоронців. О, це щось новеньке! Коли у нас встигли заборонити фотографування в будівлях аеропортів?! Але сперечатися з озброєними людьми сенсу не має. Тож ховаю фотоапарат від гріха подалі.

Чимчикую в зону вильоту. Автомати з кавою по 9,50 лір не працюють, але поряд можна придбати ту саму каву за 34 ліри )) На кавовій темі розбалакались з турком. В аеропортах добре спрацьовує отой "ефект попутника", коли можна спокійно та відверто поспілкуватися з зовсім незнайомою людиною.


Розпитую його про тутешнє побутове життя. До слова, найбільше в Туреччині мене дивував контраст, коли поруч йдуть дві подруги, одна з яких одягнута в шорти та майку, інша ж "запакована" по самі оченята. Чому так? Виявляється це не тому, що вони мають різні релігії. Ні, вони обидві мусульманки. Але є люди фанатично віруючи. І є всі інші. Кожен сам обирає для себе ступінь власної свободи.

Ізмір, загалом, не є містом ортодоксальних мусульман. Тут дозволяють собі бокал вина на свята та не поспішають за закликом муедзина до п’ятиразової щоденної молитви. За що, до речі, президент Туреччини не любить Ізмір. Місцеві також відповідають Ердогану взаємністю, бо не приймають його затяту релігійність і султанські замашки.

Мусульманам дозволені розлучення. Дитина, як правило, залишається з матір’ю, але батько бере активну участь у її житті.

У мого співрозмовника в Києві є жінка, з якою він має давні стосунки. Але його батьки категорично проти офіційної невістки іншої національності (до слова, дружині не обов’язково міняти віру, виходячи заміж). Вплив батьків на життя дітей величезний. Піти проти волі батьків – це бути викресленим з історії сім’ї та отримати прокляття на все життя.

Коротше, було цікаво. Ну, і раз вже зайшла мова за людей, то додам і власних суб’єктивних вражень.

Враховуючи, що це був мій перший візит до Туреччини, то їхала я з цілою торбою внутрішніх штампів, які формуються у дорослої люди на отих "десь читав" та "хтось розповідав". Розпад шаблонів стався в той момент, коли я зрозуміла, що зовні відрізнити турка від середньостатичного українця майже не можливо. Тут тобі і блондини, і брюнети, і шатени. І блакитноокі, і кароокі. І блідношкірі, і смагляві. Ота історична намішаність крові таки грає свою величезну роль.

Цікаво було впізнавати властиві нам, українцям, риси і в ставленні до землі, як в тому анекдоті про "отут я ще огірочків посаджу", і в генетично закладеному свободолюбстві, і у вмінні обходити дурнуваті законодавчі ініціативи (хоча маски на вулицях вони таки дисципліновано носили).

А враховуючи, як мене вкурвлює розповсюджене у нас звертання "жєнщіна" (хочеться відразу бити на звук), бальзамом для вух звучало місцеве "леді" та "мадам".

Ізмір додав штрихів до загального портрету (можливо через свою не розпещеність масовим туризмом), показавши людей відкритих, доброзичливих та напрочуд контактних.


І поки я тут розтікалася мислію по древу, ми вже злетіли. Порада, не займайтесь аерозйомкою спросоння ))

Бориспіль. На пограничному контролі всім активують додаток "Дій Вдома" (порада, скачайте його собі заздалегідь!) та починається відлік 24 годин, які відводяться на те, щоб турист мав змогу добратися до місця своєї самоізоляції.

Далі отримуєте багаж, виходите та ескалатором підіймаєтесь нагору на один поверх. Ліворуч знаходиться стійка з консультантами та анкетами від кількох лабораторій для ПЛР-тесту. На травень 2021 порядок цін складав від 630 до 680 гривень.

Обираєте лабораторію, заповнюєте анкету, сплачуєте за тест. Сплата або через QR-код, або через он-лайн банкінг. Є варіант сплатити готівкою через кіоск "Обмін валют", але там божевільна комісія від 100 гривень за платіж.

Йдете з анкетою за стрілкою, там перевірять вашу оплату і візьмуть мазок. Я здавала тест вночі, в обід вже отримала повідомлення про зняття самоізоляції в додаток "Дій Вдома".

На цьому довгий та сподіваюся не дуже нудний і місцями корисний опис турецької подорожі завершено :)) Дякую за вашу увагу!

P.S. Зроблю ще технічну частину, щоб майбутнім туристам було зручніше орієнтуватися в цьому загальному скупченні літерок.

Переведено автоматически с украинского языка. Посмотреть оригинал
Чтобы добавить или удалить фотографии в рассказе, перейдите в альбом этого рассказа
Набережна Ізміру та навколишні краєвиди
Набережна Ізміру та навколишні краєвиди
Набережна Ізміру та навколишні краєвиди
Набережна Ізміру та навколишні краєвиди
Пам’ятник затонулим кораблям
Atatürk (Konak) Meydanı. Головна туристична площа Ізміру.
Atatürk (Konak) Meydanı. Головна туристична площа Ізміру.
Корм для голубів в широкому доступі ))
Atatürk (Konak) Meydanı. Головна туристична площа Ізміру.
Алея квітучих кактусів
Алея квітучих кактусів
Місцеві рибалки
Набережна Ізміру та навколишні краєвиди
Набережна Ізміру та навколишні краєвиди
Старий єврейський квартал
Старий єврейський квартал
Старий єврейський квартал
Старий єврейський квартал
Види на Ізмір
Види на Ізмір
Asansör. Цегляна вежа з двома ліфтами.
Види на Ізмір
Фотосесія місцевої панянки :)
Місцева флора
Набережна Ізміру та навколишні краєвиди
Вітрина тематичної крамнички
Мурал з цікавим зображенням
Набережна Ізміру та навколишні краєвиди
Місцеві відпочивають біля моря
Kibris Sehitleri. Популярна пішохідна вулиця.
Місцеві відпочивають біля моря
Місцеві відпочивають біля моря
Похожие рассказы
Комментарии (22) оставить комментарий
Показать другие комментарии …
аватар