Карантинна Каппадокія очима українського туриста. Частина 10

Початок тут: Частина 1, Частина 2, Частина 3, Частина 4, Частина 5, Частина 6, Частина 7, Частина 8, Частина 9.

Технічна частина з картами, посиланнями та коротким змістом всіх серій розташована тут. 

Будьте обережні! Ця частина містить забагато повітряних куль на одиницю площі вашого екрану! ;))

День 6. О четвертій годині ранку нас забирають з готелю. Їдемо до місця старту повітряних куль. Дивиною стало те, що ми поїхали зовсім не туди, куди першого разу. Тобто місце запуску не є сталим, а постійно змінюється?

На вулиці м’яко кажучи не жарко. Тож ти сонний та місцями приморожений, але надія жевріє, тож нею і зігріваюся ))

Окремо на спеціальних машинах-платформах привозять корзини для туристів.

І поки триває процес огляду та перевірки обладнання, пробіжимось по теоретичній частині. Аеростат - це літальний апарат, в якому для польоту використовується підйомна сила нагрітого повітря. 

19 вересня 1783 року вівця, качка та півень стали першими пасажирами повітряної кулі, яка піднялась на 6000 футів над землею та безпечно приземлилась. А вже 21 листопада того ж, 1783 року, відбувся перший пілотований політ з людьми.

Брати Монгольф’є підняли аеростат з паперу та шовку на 500 футів з самісінького центру Парижу та приземлили його за кілька миль у виноградниках. Оскільки місцеві фермери дуже підозріло поставились до "вогняного дракона", що спустився з неба, пілоти запропонували шампанське для примирення та святкування. З тих пір традиція пити шампанське після польоту міцно закріпилась за повітряними кулями. Малюнок звідси.

Історія аеростатів у Каппадокії сягає 1980-х років. Перші повітряні кулі запустила компанія Raks в рамках власної рекламної компанії. Турецька аеронавігаційна асоціація, подивилась на те, поміркувала, почухала репу та вирішила не пасти задніх, замовивши перші аеростати і розпочавши підготовку пілотів.

Перша ж компанія, яка запропонувала комерційні польоти для туристів була зареєстрована у 1991 році. І відтоді понеслось )) Загалом, турки спробували запустити повітряний туризм і в інших регіонах країни, але традиція прижилась тільки в Каппадокії, фактично ставши її візитною карткою.

Спочатку бальони прогрівають за допомогою пари потужних вентиляторів і звичайної теплової гармати. І лише тоді, коли куля вже достатньо наповнюється теплим повітрям, під’єднують газовий пальник, який миттєво виводить аеростат у режим польоту.

Розмір кошика дозволяє розмістити від 16 до 28 пасажирів. Нас було 16. Всіх рівномірно запхали та утрамбували по шести відсіках. В центрі розташувався капітан повітряного судна.

Далі відбувається навчання по безпечному приземленню: всі повинні сісти на підлогу кошика, обличчям в один бік та міцно вхопитися за канат-поручень. І поки нас розподіляють та навчають, сусіди потроху починають злітати. Аааааа, зрада!!! А ми чого досі не летимо?! ))

Ой, як же не летимо, коли вже летимо! Поки ми заглядались на сусідів, незчулися як і самі плавно злетіли. Юхуууу!

Далі ранкову тишу порушували тільки захоплені зойки та багатоголосий стукіт затворів фотоапаратів всіх марок і моделей. В нашому відділенні троє - я та пара індійців. Трохи тіснувато, але ми знайшли спільну мову, синхронно соваючись нашим закапелком ))

Бальон постійно обертається, знижується та підіймається, щоб всі пасажири мали рівні можливості помилуватися краєвидами.

Роздивляємось долини по яким вже ходили та які ще чекають на своїх сміливих підкорювачів.

Сонце натякає на свою скору появу. Рожеві відблиски на скелях та небі. Легкий ранковий туман. Мозок, а ти можеш цю картинку навічно зататуювати в моїй пам’яті?

Летимо. Охаємо. Споглядаємо. Насолоджуємось. Черговий мільйон фото готується розлетітись по соціальним мережам ))

Долина Любові-2. Це та, що найближча до Гьореме і де ми з вами гуляли першого дня.

Чи вмієте ви обертати головою на 360°? Не поспішайте з відповіддю, не політавши на повітряній кулі ))

На землі політ аеростатів викликає не менше захоплення, ніж у нас.

Сонце вже світить на повну. Ми робимо коло пошани навколо місця приземлення та йдемо на посадку.

Політ тривав біля години. Вищим пілотажем вважається посадка капітаном свого повітряного судна точнісінько на машину-платформу. Але ми сідали серед поля, де нас вже чекала команда "Kapadokya Balloons".

На землі розливають шампанське. На жаль, турки використовують безалкогольний варіант, тож почати день в статусі повноцінних аристократів не виходить. Також кожен з новоявлених повітроплавців отримує сертифікат, що підтверджує наш, і без того незабутній, політ.

Ну, що? За здійснення мрій! І у автора цих рядків, і у всіх читачів каппадокійської розповіді (яка, щоправда, ніяк не добіжить до свого фіналу :))

Хоча, може те шампанське було не таке вже й безалкогольне, бо внутрішній фотограф почав знаходити геть незвичні ракурси ))

Емоції накривають вже в готелі. Хочеться танцювати, співати та щось голосно волати. Оте безмежне щастячко справдженої мрії потребує виходу, бо якщо йому не дати свободу, воно ладне розірвати мене на мільйон щасливих клаптиків. Співаю дурним голосом... а я лечууууу у човні, і так спокійно меніііі... та розсилаю свій мільйон світлин по друзям і родичам :))