Карантинна Каппадокія очима українського туриста. Частина 7

03 июля 2021 Время поездки: с 20 мая 2021 по 27 мая 2021
Репутация: +8490½
Добавить в друзья
Написать письмо

Початок тут: Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5, Частина 6. 

Технічна частина з картами, посиланнями та коротким змістом всіх серій розташована тут

Ще гуляючи по музейному комплексу, відмічаю, що тут відсутнє оте відчуття "намоленості" місця, яке зазвичай виникає при відвідинах старих монастирів та храмів. Але коли виходжу з останньої церкви, то розумію, що була не права. Всередині мене панують спокій і тиша. Ні думок. Ні бажань. Ні емоцій. Ні звичної суєти. Тільки безкінечний спокій і тиша.

Знаходжу місце для сидіння та насолоджуюсь буттям з видом на людей і верблюдів ))

Питаю у кавової гущі, куди податися далі. Хм, відповідь видається трохи незрозумілою...

Підіймаюсь вище музейного комплексу. Черговий зачинений оглядовий майданчик.

І крісло с видами

Праворуч залишки скельного поселення

Бачу вказівник на ще одну церкву. Здається, сьогодні традиційне блукання долинами відміняється.


Біля дороги росте дерево вщерть увішане масками. Цікаво, це такий імпровізований смітник чи ковідна інсталяція задумувалась як щось більш поетичне?

Aynali (Firkatan) Kilise. Дзеркальна церква отримала свою назву через симетричний дизайн та розпис стін. Квиток коштує 10 лір. В вартість входить оренда ліхтарика для огляду внутрішніх приміщень.

Визначення дати побудови церкви є проблематичним. План базиліки натякає на 500-ті роки. Стиль розпису (без ікон та з безліччю хрестів) вказує на період іконоборства. А схожість з каплицею Святої Варвари з Гьореме відносить побудову до 11-го століття.

Далі розташувались різноманітні функціональні кімнати: кухні, комори, голубники та потайні тунелі. Тож беремо ліхтарик у руки та направляємось вглиб церковного комплексу.

Праворуч у тунелі бачимо великий круглий камінь. Це стародавні "двері". Коли гості, що сунули до місцевих жителів були не дуже бажаними, вхід в тунель швидесенько перекривався отакими дверима. При чому відкотити їх назад можна було тільки зсередини.

Вповзаю на другий поверх. Без ліхтарика було б зовсім моторошно.

Тут вочевидь розташовувався голубник, хоча деякі джерела стверджують, що приміщення використовувалось і як бджільник.

Віконце у зовнішній світ

Далі йде ще один тунель нора, лізти в якій можна тільки наприсядки

Внутрішня кімната церковного комплексу. На світлині добре видно загальний устрій подібних побудов: ліворуч вхід/вихід (це ота сама нора через яку ми сюди лізли), праворуч "двері" у вигляді каменя, що можна було у будь-який момент "закотити", блокувавши таким чином прохід непроханих гостей.

З внутрішньої кімнати є хід далі по комплексу, але він закритий через обвал. Тож повертаємось назад тим самим шляхом, яким і лізли сюди. На виході розташований імпровізований свічник, де бажаючи можуть помолитися та поставити свічку.

Ззовні є можливість роздивитися ту частину архітектурного ансамблю, яка вже недоступна для проходу через внутрішні тунелі.


Розмірковую над тим, чому тутешні люди робили такі низькі та вузькі тунелі. Добре, я один раз побухтіла, покряхтіла та пролізла, але ж вони так безкінечну кількість разів "бігали"! А як назустріч хтось повзе, то комусь тоді що, задкувати до самого виходу? А як перенести з кімнати в кімнату щось потрібно? Чи може вони були набагато нижчими від нас? Чи це я так розбещена благами цивілізації, що задаюся неважливими для того часу питаннями?

Йдемо далі

Містечко Ortahisar (Ортахісар) зустрічає мене до болі знайомою картинкою. Як же це по-нашому, спочатку покласти плитку, а потім згадати, що потрібно було міняти труби вивести воду ))

Район тут явно не туристичний, тож підглядаю "як місцеві живуть". Будинки дуже різні. Чи то турки не переймаються зовнішньою красою обійстя, чи то рівень доходу окремо взятої вулиці аж настільки різниться.

Як потім з’ясувалось, я примудрилась зайти і вийти з міста такими манівцями, що майже вся причепурена та туристична частина Ортахісара пройшла повз мене.

Зате вдалося добре розгледіти інше місцеве "диво", яке годує та дає роботу багатьом поколінням ортахісарців.

Ні, я не переплутала світлини. Труби на пагорбі - це вентиляційні системи природних холодильників. Овочі та фрукти тут можуть зберігатися до дев’яти місяців, тому що будь-якої пори року температура всередині не змінюється. А витрати на утримання таких складів мінімальні. Саме тому і великі компанії, і дрібні фермери з усієї країни зберігають свою продукцію в Ортахісарі. Фотографію з середини підземних сховищ взяла тут.

Направляюсь до головної історичної пам’ятки міста - Ortahisar Kalesi. Ця 90-метрова скеля, яку місцеві називають Sivrikoya, вважається однією з перших "багатоповерхівок" у світі. В епоху хеттів слугувала притулком для караванів Шовкового шляху. Римляни та сельджуки використовували її як фортецю в системі "раннього оповіщення" при обміні сигналами з бастіонами в Учхісарі (ми там фінішували після проходу Голубиною долиною) та Ургюпі.

Десь тут я вкотре заблукала. Як можна втрати 90-метровий орієнтир перед очима, спитаєте ви? Не знаю, але я впоралась ))

Чергування контрастів стає особливо явним


Питаю у місцевих - де вихід? Вони радо пояснюють. Турецькою. Але махають руками, тож повертаю в заданому напрямку. Знов щось кричать. Ага, не туди. Делегують мені свого представника, який з англійської знає тільки "ай лав’ю, ай нід’ю", якими і супроводжує всі свої коментарі стосовно руху далі )) От так під любовну лірику і виблукала ))

Підйом на Ortahisar Kalesi коштує 5 лір. Лізу.

Праворуч в кадрі розташована друга за величиною фортеця Ортахісару - Ishak Kalesi. Вона має висоту 54 метри та датується 10-11 століттям. Дослідники вважають, що свого часу обидва міські бастіони були з’єднані підземним тунелем.

Ще одним моїм кошмаром (другим, після стежки під ухилом Медової долини) стали оці "навесні" сходи. Вітер дме, внизу прірва, металева конструкція загрозливо рипить. Бррррр. 

Вдруге я б цей подвиг точно не повторила ))

А от оглядовий майданчик наверху просторий, ще й з прекрасними краєвидами.

Далі є ще сходи, котрі ведуть нагору, але турки повісили чітку інструкцію "небезпечно, вхід заборонено". Тож спускаюсь та опиняюсь на Tepebasi Meydani.

Сеанс одночасного годування котів

Етнографічний музей в особняку 1933 р. 

Інсталяція біля алкогольної крамниці

У тутешніх котів навіть окремі входи/виходи з будинку є ))

Потім я знов кудись не туди звертаю, довго блукаю та опиняюсь за містом. Хм, здається, комусь терміново потрібно внутрішній компас в ремонт здавати ))

Традиційно підглядаю до місцевих в городики

Стежка на диво багатолюдна. Хтось прогулюється, хтось працює на землі. Всі вітаються, питають звідки я, бажають гарного відпочинку. Ловлю себе на дежавю. Дорога, що в’ється аж за лінію горизонту, доброзичливі та привітні місцеві. Не вистачає тільки рюкзака за плечима та побажання гарного Каміно ))

Вже знайомі нам пейзажі Долини любові-2

Шукаю спуск. Він виявляється доволі пологим, тож можна спускатись ногами, а не як завше ))

Нявкалка на бойовому посту, виглядає постояльців зі смачною їжею ))

Завтра повітряні кулі знов не злітають, прогноз погоди обіцяє чергові дощі. Десь на цьому етапі я, пройшовши всі п’ять стадій прийняття, вийшла на останню. Упокорся тому, на що ти не можеш впливати. Може саме до цього так настирливо і закликає їхній муедзин кожного дня? ;))

Переведено автоматически с украинского языка. Посмотреть оригинал
Чтобы добавить или удалить фотографии в рассказе, перейдите в альбом этого рассказа
Тутешня флора
Ще один оглядовий майданчик
Ще один оглядовий майданчик
Aynalı (Fırkatan) Kilise
Aynalı (Fırkatan) Kilise
Aynalı (Fırkatan) Kilise
Aynalı (Fırkatan) Kilise
Aynalı (Fırkatan) Kilise
Aynalı (Fırkatan) Kilise
Aynalı (Fırkatan) Kilise
Дорога до Ортахісару
Ортахісар
Ortahisar Kalesi
Ортахісар
Ортахісар
Ортахісар
Ортахісар
Ортахісар
Ортахісар
Підйом до оглядового майданчику Ortahisar Kalesi
Підйом до оглядового майданчику Ortahisar Kalesi
Підйом до оглядового майданчику Ortahisar Kalesi
Ортахісар
Ортахісар
Ортахісар
Tepebaşı Meydanı
Tepebaşı Meydanı
Етнографічний музей в особняку 1933 р.
Ортахісар
Дорога з Ортахісару в Гьореме
Місцеві городики
Місцеві городики
Похожие рассказы
Комментарии (20) оставить комментарий
Показать другие комментарии …
аватар