Карантинна Каппадокія очима українського туриста. Частина 5

Початок тут: Частина 1, Частина 2, Частина 3, Частина 4.

Технічна частина з картами, посиланнями та коротким змістом всіх серій розташована тут. 

А зараз пропоную поставити на паузу сьогодення та ненадовго зануритись у стародавні часи. Будемо вивчати історію регіонального християнства на прикладі окремо взятої церкви.

Як ми вже знаємо з історії Гьореме, перші міграції християн у ці краї відбулись під час гонінь на них в Римській імперії. Другу хвилю пов’язують з епохою іконоборства, коли прихистку в Каппадокії шукали іконописці та іконошанувальники. До того ж, можливість влаштувати аскетичні келії приваблювала в цей регіон охочих до чернецтва та усамітнення.

Перед нами Haçli Kilise. Точна дата спорудження Церкви з Хрестом не відома, орієнтовно це 6-7 століття з добудовами в 10-му.

Що ж відбувалось з християнами далі? Поразка Візантії у війні з сельджуками ознаменувала початок ісламського превалювання в регіоні та поступову еміграцію звідси християн. Останні віряни покинули Анатолію в 1923 році в рамках угоди про обмін населенням між Грецією та Туреччиною.

А оскільки в ісламі зображення будь-яких живих істот заборонені, мусульмани, заходячи в покинуті церкви, першим ділом зшкрябували з фресок обличчя святих. Де-не-де на стелях зображення вціліли, бо туди дотягнутися було важче.

Назви тутешніх церков також не автентичні. Християни ніяких записів по собі не залишили, а мусульмани називали храми по тому, що їм найбільше впадало в око. Ця церква отримала свою назву через стелю прикрашену хрестами.

Гуляємо далі Рожевою долиною та милуємось кольором скель, який і дав відповідну назву всій долині.

Природа так талановито вміє і в фантазію, і в фотошоп, що людині залишається тільки з захопленням озиратися навкруги.

Дякуючи коням навігатор тут не потрібен. Головний орієнтир - це сліди підков на землі.

Дощ, дощ. Ага, ага. Добре, що я зранку сонцезахисним кремом рясненько намастилась ))

Виходимо майже туди, звідки починали свій шлях. Тобто, ми пройшли петлею, зайшовши через Рожеву долину-2, а вийшовши через одне з відгалужень Рожевої долини-1. Протяжність цього шляху приблизно 3 км.

Далі повторюється вибір із серії "куди податися?". Обираю шлях в сусіднє містечко Çavusin (Чавушин).

Дорога на Чавушин широка та спокійна

Єдине, чого варто остерігатися - це гасаючих квадроциклів, бо судячи з їхньої кількості, десь тут у них розташоване головне "гніздо" ))

Вхід в місто пролягає через старий цвинтар

Чавушин вважається одним з найстаріших поселень Каппадокії. Найдавніша згадка про нього датується 56 роком. 

Перше враження - місто раптово вимерло. Магазини зачинені. Людей не має. Тільки поодинокі туристи, як ті примари, іноді з’являються в полі зору.

Мальовничі руїни прямо перед нами - це залишки старого міста. Землетрус в середині 20-го століття пошкодив будинки та змусив людей переїхати нижче в долину.

Хоча деякі "живі" споруди наверху все ж таки лишилися

Прямую за вказівниками до Vaftizci Yahya Kilisesi (Церкви Іоанна Хрестителя). Цей храм вважається найстаршим в регіоні та датується 5-м сторіччям. Свого часу його полюбляли відвідувати візантійські імператори.

Стежка в’ється вгору. 

Відкриваються види на місто та долину.

Тут можна добре розгледіти і вцілілу частину, і руїни старого Чавушину.

Далі стежка стає трохи стрьомною

На етапі напівзруйнованого дерев’яного місточка я остаточно зупиняюсь, бо щоб перескочити тамтешню дірку треба бути ще тією "альпійською козою", а у мене ця прошивка в організмі, на жаль, відсутня ((

Що ж, як потім виявилось, до церкви я не дострибала якихось два кроки. Бо судячи з відгуків тих, хто дострибав, вхід в храм розташований якраз за отим дерев’яним місточком

Повертаюсь назад, підглядаючи в чужі закинуті та вцілілі житла

Бачу прекрасну галюцинацію з доковідного минулого. Відкрита тераса кафе. Туристичний автобус. Люди, нарешті, люди! Щебечуть польською, італійською, французькою, сидячи на літньому майданчику. Без масок! Ооооо, я хочу в цю галюцинацію! ))

Підходжу. Займаю столик. Роблю замовлення. Витягую набігані за день ноги. Боже, як же мені добре! Під'їжджає поліцейська машина. Ех, схоже нас зараз стрімголов повернуть в реальність.

Емоційний діалог поліції з господарем кафе. Туристи тихесенько розсіюються в напрямку свого автобусу. Я сиджу, прикидаючись частиною інтер’єру. Поліція від'їжджає. До мене підходить господар кафе. Очікую, що зараз попросять піти. Ні, мене проводять у внутрішню печерку, яку не видно з вулиці. Підпільно я ще ніколи не їла. Новий досвід ))

Peynirli Pide - сирна піца на турецький лад (смачно!)

Künefe - десерт з тіста kadayif в сиропі, подається дуже гарячим. От на мій смак він занадто солодкий, навіть міцна турецька кава без цукру не рятувала ситуацію.

Викочуюсь з підпілля та гуляю далі

Çavusin Kilisesi. Ще одна відома церква Чавушину, що датується 964-965 роками. Була побудована на честь візантійського імператора Nicephorus Phocas.

Храм має тунельне склепіння, добре збережені кольорові фрески і включає в себе 8-10 кімнат на трьох поверхах. Але, на жаль, сьогодні він закритий для відвідувань.

Ще одне тутешнє диво має назву Peri bacalari, вони ж Fairy chimneys або Димарі фей. Останній варіант найменування йде від наших пращурів, яким було важко обґрунтувати виникнення загадкових рельєфних форм. Тому вони вірили, що саме феї обрали Каппадокію місцем свого проживання, віддаючи перевагу оселям в магічних скелях з кумедними "дашками".

Геологічно "Димарі фей" являють собою основу з туфу (м’яка порода), яка зверху прикрашена базальтом чи андезитом (важкі і міцні камені). Раніше базальт та андезит покривали туфову основу повністю, але через нерівномірні ерозійні процеси м’яких та твердих складових, поступово утворилися отакі грибоподібні стовпи.

Більш того, шийка туфового конуса з часом тоншає, через що в якийсь момент "капелюшок" впаде. А не захищені зверху останці будуть повністю зруйновані.

Повертаюсь назад. Сцена на дорозі нагадала відомий твір Дюма, так і хотілось вигукнути: "Атос, Портос і Араміс!" ))

Осучаснений варіант мушкетерів ))

Сонце грається з підсвіткою навколишніх скель

Яке ж безкрайнє небо...

Вже в Гьореме, з подивом дивлячись на зачинені двері магазинів (от де мені тепер води купити, га?!), до мозку поволі доходить - сьогодні ж вихідний! А значить в Туреччині діє тотальна комендантська година. Усе має бути зачинене, місцеві сидять по домівкам. Так ось чому Чавушин був такий вимерлий! Гьореме сьогодні, до речі, теж не дуже людний, хоча туристи деякий двіж і створюють.

Важкі грозові хмари концентруються над містом. Прогноз погоди вирішив нарешті справдитись?

Повітряні кулі завтра також не літають, бо нам обіцяють чергові дощі. Що ж, почекун звичайний, підвид український має твердий намір та ще трохи часу дочекатися свого польоту ))

Продовження тут.