Чарівна подорож у Париж!

03 июля 2015 Время поездки: с 19 июня 2015 по 26 июня 2015
Репутация: +34
Добавить в друзья
Написать письмо

Дуже важко описати словами те, що залишає у душі незабутні феєричні враження. Дев'ять днів як один. Ні, мабуть, як кілька годин. Всі пам'ятають. як все починалося. Запоріжжя, бус, Дніпропетровськ, вокзал, поїзд, купе. Кру-у-уто!  Поїзд чудовий, у купе свої люди, поїхали. Вечір - ніч - прокинулися - туди-сюди - і- Львів. Кілька годин вільного часу, вимитий, аж блищить, старовинний центр Львова, який на фото органічно вписався в Європу, і навіть, десь архітектурно виграв. Ех, нам би грошей побільше. та щоб вичухати його, реставрувати по-людськи... Але то таке. Ліричний відступ. Тож далі. Автобус, усміхнений гід (найвищі оцінки і рекомендації), по дорозі до кордону трясе - ну, ми-ж бо ще вдома - і ось вони, заповітні ворота до раю. Кордон. Проходимо відносно легко, стандартні дві години з малим хвостиком, у всіх все відповідає нормі, фейси наші суворим дядям і тьотям подобаються,  ми в'їхали. Правда, гроші на кордоні на польські злоті поміняти не вдалося - не завезли, чи що. Але нас це не зупинить, у нас у гаманцях весело шурхотять по кілька єврикових купюр, ми почуваємо себе майже мільйонерами. Отже, Польща.


Коротко. Села не наші - якісь занадто чисті, зроблені під лінієчку. Кажуть, Європа гроші дала. Щастить же деяким. Дорога - дзеркало. Величезні лапаті вітряки, лелеки, олені і зовсім незвичне - траса з обох боків відгороджена від зелених масивів прозорим пластиком з намальованими пташечками, щоб ці останні, тільки живі, бачили це і (!!!! відчуйте момент!!!!!) не летіли на дорогу. Ну і олені, вепрі і всяка дичина теж щоб не вибігала. От. Люди про природу думають. І не тільки як про шарове джерело їжі. Слухали драматичну історію про їжачка, який вибіг на дорогу, його збила чиясь машина, хтось інший знайшов, завіз до ветеринара і отримав за це 80 євро. Не пам'ятаю тільки чий був їжачок - польський, німецький чи французький. Втім, правила у них тепер однакові. Отель шалено привабливий, новюсінький. Із секретів - ресторан знаходиться не в отелі, і не поруч з отелем, а на заправці через дорогу, тому туристи блукають. Сніданок достойний. Поїхали.

Берлін.

Прибули трохи пізно, тому до музеїв  не потрапили. ЗАТЕ  оббігали акваріум у зоопарку - а це, перепрошую, таке собі триповерхове містечко, де є навіть акули, каймани і піраньї, а медузам особливий респект і уважуха, вони неперевершені. Піднялися на телевежу, а вона мало чим поступається вежі Ейфелевій, досхочу настрибалися на батутах і різних екзотичних крутяшках прямо в центрі міста, поїли якихось рибних шедеврів у ресторанчику, наохались на красу і на диво свіже повітря вечірнього Берліна, оцінили плюси і мінуси місцевого супермаркету і поїхали далі. Париж.

У  Парижі  все дуже просто. Туди їхати треба. Всім Сьогодні. Або завтра. У дощ, спеку чи холод. Просто треба. І для цього є кілька причин. Причина перша. Архітектура. Шалено вибаглива і зі смаком. Друге. Кораблик по Сені. У-у-у-,я не можу. Пливти треба ввечері, коли все палає вечірніми вогнями, привітні парижани всіх кольорів і національностей машуть руками з берега і числених мостів, всюди музика, і навіть моя нелюбима Ейфелева вежа захоплює ілюмінацією. Вау. Кофти тільки беріть. Не Україна, холодно. Причина третя. Діснейленд. Ну, коли мужик в 50 років вищить від щастя, а бабуся, що ледве чеберяє, натхненно фотографується з диснеєвськими качками, коли дітвора не може говорити від захоплення, це про щось свідчить. Тут схиляю голову перед людським генієм - як організаційним, так і творчим. Ну і четверте. Монмартр, історії, легенди, байки, равлики у ресторані, сир і багет, фото з прапором. Ну, ви зрозуміли. Їхати треба. Три дні нам було мало, ми не встигли ні до Лувру, ні до Версалю, ні до Будинку інвалідів, де поховано Наполеона, зате встигли блискучо виступити з театральною виставою  у будинку франко - української асоціації, за що нам  окреме спасибі. Молодці, їдемо далі. Прага. P/S/ Негри не агресивні.


Тож Прага. Оглядова екскурсія чудова, гід Майя з почуттям гумору (а з нами, туристами, інакше ніяк), кораблик по Влтаві вище всіх похвал. Годують смачно, багато, ну і поять теж. До специфіки туристів з нашої частини світу персонал звик. Не жахаються. А ми святкували 12-річчя  актриси нашого колективу. Нагадую: КОФТИ!!!! ХОЛОДНО!!!   Друга половина оглядової екскурсії, вільний час, собор св. Вітта. Архітектурне диво. Шедевр. У пам'ять карбується назавжди. Бачити, принаймні один раз за життя, необхідно. Десь на цьому етапі починає самодіагностуватися емоційна втома, і, здається, більше нічого не може вразити, або залишити по собі слід. Іллюзія. Може. І це щось - Краків і Величка. Тож знову до Польщі! Але спочатку - отель. Як вже тут писалося, на території Польщі отелі блискучі. Правда, ми всіх цих вигод майже не зацінили, бо впали на ліжка  непритомні від втоми і вражень. Ні, не так. Від вражень  і втоми. Ні .... Ай, неважливо.

Краків. З екскурсоводом  у дитячої половини туристичної групи теплі стосунки не склалися, тому після Краківського замку ми пішли гуляти самостійно з нашим львівським екскурсоводом Лідою. Нагуляли  залізну голову для розуму, старовинний центр міста для фотографування, затишну недорогу кафеху для шлунків і... музей "Краківські підземелля". Рай для цікавих і шок від міксу старовинних фундаментів і  галограм, театральних представлень історичних легенд і віртуальних фішок, музейних експонатів і можливості вивчити карту Польщі за допомогою власних ніг.  Мда-а-а. Повертаюся до початку цього ессе. Нам би грошей побільше, та проблем поменше. Добре, це знов ліричний відступ. Наші проблеми зараз не чіпаємо, їдемо до соляних шахт Велички. Глибина неймовірна, храм із солі,  все - аж до плитки на підлозі - солоне. Діти, скинувши з себе на якийсь час, людську подобу, лизали все. Ну, як лосі. Все солоне. правда. Перевірене. Банкетний зал солоний. Ресторан солоний. Підземні часовенки солоні. Ну, про озера, стіни, переходи я вже мовчу. У музеї було цікаво, але дуже холодно. І знов - КОФТИ!!!! І ось, ледве волочачи ноги, ми піднімаємося до нашого пристанища на колесах - автобусу. Хух. Додому.

Переведено автоматически с украинского языка. Посмотреть оригинал
Чтобы добавить или удалить фотографии в рассказе, перейдите в альбом этого рассказа
Комментарии (1) оставить комментарий
Показать другие комментарии …
аватар